Не менший інтерес до акцій виявляють покупці (інвестори). Го-ловне - це одержання доходу, котрий в цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства. Але акція як об'єкт права власності виражає категорію права, а не матеріальну сутність будь-яких конкретних речей. Для того щоб власник акції одержав дивіденд, потрібен прибуток, а він завжди буде, якщо акці-онерним товариством добре керувати. Права на участь в управлінні справами акціонерного товариства є для інвестора певною гаранті-єю забезпечення прибутковості цього товариства. Ця гарантія стає тим більш надійною, чим більшу частку всіх акцій зосереджено в руках акціонера, який прагне реально управляти справами товарист-ва. Для залучення акціонерів товариство надає їм ряд пільг, зокрема знижку за купівлі продукції, що її випускає акціонерне товариство, або переважне право на придбання акцій нових випусків.

Тепер усе частіше реалізується принцип, за яким кількість голо-сів акціонерів на загальних зборах визначається відповідно до кілько-сті простих акцій, що їх мають у власності юридичні чи фізичні осо-би. Інакше кажучи, влада в акціонерному товаристві розподіляється пропорційно до частки кожного власника в акціонерному капіталі.

Акція має вартість, тобто ціну (терміни „вартість” і „ціна” тут є синонімами). Розрізняють передовсім номінальну вартість (номі-нальну ціну) і ринкову вартість (ринкову ціну). Номінальна вартість указується на лицьовому боці акції (тому номінальну вартість інко-ли називають іще лицьовою). У деяких країнах номінальна вартість на бланку акції не проставляється, але в такому разі зазначається, на скільки частин (акцій) розділено капітал акціонерного товариства. У будь-якому разі продаж і купівля акцій відбуваються здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.

Ринковою ціною (вартістю) є ціна (вартість) акції на кожний да-ний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропонуванням, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менше пропонування, то вища ціна, і навпаки.

Правники визначають ринкову вартість приблизно так: ринкова вартість акції - це ціна, за якою продавець, що має повну інформа-цію про вартість акції і не зобов'язаний її продавати, погодився би продати її, а покупець, котрий теж має вичерпну інформацію про вартість акції і не зобов'язаний її придбати, погодився б її придбати. Крім цих двох видів вартості акції, інколи користуються ще по-няттями емісійної і балансової вартості. Емісійна вартість визначає-ться за випуску акцій: саме за нею продають акції першому покуп-цеві. Якщо акції продає сам емітент, емісійна ціна може дорівнювати номінальній. Коли ж до продажу залучаються посередники, тоді емісійна ціна підвищується для оплати посередницьких послуг.

Балансова вартість акції визначається за даними бухгалтерського балансу: це вартість однієї акції, коли б акціонерне товариство під-лягало ліквідації в даний момент. Цей вид вартості називають також „книжковою” вартістю, а величина її обчислюється поділом акціо-нерного капіталу на кількість акцій товариства. Для уточнення суті балансової вартості можна навести ще одне визначення: балансова вартість акцій - це частка від ділення чистої вартості активів кор-порації на кількість випущених і розповсюджених її акцій. Балансо-ва вартість визначається, як правило, під час аудиторської перевірки з метою визначення надійності емітента перед тим, як допустити його до біржових торгів.

Крім вартості (ціни) акції застосовуються також поняття „курсо-ва вартість” і „курс”. Їх ми розглянемо після з'ясування поняття „дивіденд”.

Дивіденд (від латинського dividendus, тобто такий, що підлягає поділу, або частина від поділу) - це частина загальної суми чисто-го прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціо-нерами у вигляді певної частки від вартості їхніх акцій, тобто про-порційно кількості акцій кожного акціонера. Під чистим прибутком розуміють частину валового прибутку, що залишається в розпоря-дженні акціонерного товариства після сплати всіх податків, зборів та офіційних відрахувань. Інакше кажучи, дивіденди виплачуються в останню чергу і їх розмір встановлюється рішенням загальних зборів акціонерів (це правило стосується звичайних акцій). Диві-денди виплачуються з чистого прибутку минулих років (після під-биття фінансового підсумку і складання балансу). Дивіденди можна виплачувати готівкою, а також продукцією чи додатковими акціями даного акціонерного товариства. Дивіденди, як правило, виплачують щоквартально, але з рішення ради директорів корпорації виплати мо-жуть здійснюватися один раз на півроку або навіть один раз на рік.

У періоди економічних криз, спадів виробництва та економічних реформ дивіденди частіше не виплачуються, ніж виплачуються. Якщо прибуток доцільно спрямувати на розвиток акціонерного товариства, то з рішення зборів акціонерів дивіденди можуть не ви-плачувати не тільки кілька місяців, а й кілька років. Та й розмір ди-відендів різний. Відтак купівля акцій - річ, з одного боку, спокус-лива, а з іншого - ризикована. У міру можливостей законодавство намагається зменшити ризик. Наприклад, згідно із законом беззапе-речне право на одержання дивідендів мають акціонери, котрі були власниками акцій на першу дату виплати дивідендів. Не допускає-ться встановлення будь-яких пільг чи обмежень для різних влас-ників акцій того самого виду. Дивіденди за простими (звичайними) акціями виплачуються пропорційно кількості акцій.

У добу переходу країни до нових ринкових відносин, коли не всі підприємства одержують достатньо чистого прибутку для наступно-го його розподілу між акціонерами, досить привабливою формою розрахунку з ними є так звана „капіталізація доходів”, коли диві-денди виплачуються у вигляді нових акцій (про це вже згадувалося).

Ідеться фактично про реінвестування капіталу в те саме