2 АНАЛІЗ АКЦОНУВАННЯ ЯК ОРГАНІЗІЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ФОРМИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА.

2.1. Поняття акціонування, етапи розвитку.

Щоб зрозуміти унікальність акціонування як економічного явища, спробуємо розглянути його сутність, основні елементи і їхню взаємодію.

Акціонування можна визначити як організаційно-економічний і правовий механізм об'єднання фінансових і майнових засобів багатьох фізичних і юридичних осіб для створення і функціонування об'єкта діяльності, метою якої є одержання прибутку, що забезпечують задоволення інтересів акціонерів і постійний розвиток компанії.

З вищесказаного випливає, що головним елементом механізму є залучення, акумуляція засобів багатьох осіб і перетворення їх у капітал шляхом організації підприємства в якійсь сфері діяльності.

Саме цей елемент є першоосновою зародження і розвитку акціонування. Його поява має об'єктивні передумови. Тому що залучення грошових і інших засобів багатьох облич, як фізичних, так і юридичних, дозволяє вирішити проблему створення дорогого підприємства і знижує ризик вкладень.

Слід зазначити, що акціонування як механізм залучення капіталу не є єдино можливим. Відомі й інші способи: залучення кредитів, позик по вексельних зобов'язаннях, облігаційні позики корпорацій. Але засобу, отримані таким чином, треба повертати в намічені з договірними зобов'язаннями терміни з доплатою за користування (процентні ставки, купони й ін.).

Особливість акумуляції засобів у механізмі акціонування від інших способів залучення капіталу полягає в тім що:

приватні внески поєднуються в одного загальний асоційований капіталу - статутний фонд акціонерного товариства. Таким чином, суб'єкт акціонерного підприємства - комбінований власник. Вкладник капіталу одержує акції, кількість і номінальна вартість яких відповідає розміру вкладених коштів;

одержувані вкладником акції, дають права на користування деякою частиною його прибутку у виді дивіденду і на участь у керуванні справами акціонерного товариства, а також на частину майна, що залишилося після його ліквідації;

акції не надають право на майно компанії. Акціонер не в праві вилучати свою частку, що дозволяє зберігати цілісність акумульованого в єдиний капіталу компанії. У той же час у випадку ліквідації суспільства акціонер має право на одержання частини ліквідованого майна, що прямо пропорційна його частці в статутному капіталі. При цьому варто мати на увазі, що з ліквідної вартості підприємства насамперед виплачується кредиторська заборгованість суспільства, включаючи вартість корпоративних облігацій, і тільки залишилася його частина розподіляється між акціонерами з урахуванням характеру акцій;

акціонування не зв'язується з особистою участю облич, і широких шарів населення;

акумульовані вкладення перетворюються як би в два паралельно існуючі капітали - дійсний і фіктивний. Перший - акціонерний капітал, вкладений у майно підприємств, - дійсний. Другий, - представлений акціями, - фіктивний капітал. З першим зв'язаний доход від діяльності акціонерного товариства. З другим - доход окремих акціонерів по акціях, їм приналежним.

Має місце й особливість, пов'язана з функціями статутного капіталу. Статутний капітал (СК) насамперед виступає гарантом по зобов'язаннях фірми. Розмір статутного капіталу визначає можливі суми зобов'язань фірми. Друга функція СК полягає в тому, що він є основою для розподілу прибутку між акціонерами. Виконання цих функцій вимагає відповідності статутного капіталу ринкової вартості підприємства. Заниження розміру СК може привести до того, що акціонерне товариство не зможе виконувати своїх зобов'язань, а дивіденди будуть виплачуватися по надмірно високих відсотках. Завищення розміру СК пов'язано зі збільшенням сум амортизаційних відрахувань, що приведе до підвищення собівартості, а отже, до штучно заниженої рентабельності зі зниженням дивідендів.

2.2. Механізм акціонування.

Розглянемо наступний елемент механізму акціонування. Він являє собою мотиви об'єднання засобів акціонерів.

Діючий у даний час механізм мотивації внесків в акції АТ складний, хоча основні стимули придбання акцій залишилися ті ж: це можливість одержання доходу на них у вигляді дивидендів і у виді різниці в цінах покупки і продажу акцій. При цьому, якщо перший зв'язується з діяльністю акціонерного товариства, те другий - з ринком цінних паперів. В умовах розвитого ринку цінних паперів можливість одержання спекулятивного доходу створила додатковий мотиваційний інтерес для вкладників засобів в АТ.

Також важливою мотиваційною умовою є не просте одержання доходу на акції, а одержання таких дивідендів, які б перевищували депозитні ставки, купонні ставки на облігації, дивіденди по аналогічних цінних паперах по прибутковості і ступеню ризику вкладень у них.

Залежність прибутковості акцій від рентабельності акціонерного капіталу жадає від засновників АТ на стадії його формування розробки таких проектів діяльності суспільства, таких бізнес-планів, що робили б його акції привабливими для покупки.

Отже, прибутковість акцій визначає можливості нагромадження капіталу, одержання інвестицій, що забезпечують подальший розвиток АТ, конкурентну боротьбу на ринках, перехід у більш складні корпоративні утворення. У той же час розвиток суспільства вимагає капіталізації прибутку в нову технологію, придбання устаткування, оборотних коштів. Звідси виникає проблема сполучення особистих інтересів акціонерів з інтересами суспільства.

Розподіл чистого прибутку, отриманої від діяльності АТ, на дивідендну частину і прибуток, вкладений у виробництво, затверджується на загальних зборах акціонерів. Перемога особистих інтересів акціонерів при розгляді цього питання може загальмувати розвиток суспільства і привести його до спаду. Прийняття правильних рішень вимагає усвідомлення і такого питання: яке місце дивідендна мета займає в загальній ієрархії цілей АТ? Чи можна затверджувати, що одержання високих дивідендів є головною метою акціонерного товариства, а досягнення високої прибутковості всього акціонерного капіталу розглядається як засіб одержання високих