Це питання зважувалося по-різному на окремих стадіях розвитку механізму акціонування. На його рішення впливали: масштаби підприємства, склад вкладників, на який період створювалося суспільство й ін.

У дійсних умовах характер економічних відносин у світовому співтоваристві, корпоративні форми акціонерних товариств, склад акціонерів, умови зовнішнього середовища зовсім чітко висунули на перший план конкурентноздатність корпоративних компаній, їхні високі показники по прибутковості акціонерного капіталу.

Доходи на акції стали можливі тільки за умови одержання прибутку від конкурентоактивной діяльності підприємства, а величина дивідендів залежить від рівня рентабельності акціонерного капіталу.

АТ у процесі функціонування проходить фази становлення, розквіту, сгасання. На першій стадії відбувається формування АТ. Для залучення засобів у якості основного мотиваційного фактора на цій стадії виступає умова: відношення оголошеного дивіденду до вартості акції повинне бути не нижче ставок на банківські депозити і доходів, одержуваних на аналогічні по ступені ризику цінні папери. Другою умовою залучення є надійність вкладень, мінімальний ризик, співвідношення величин доходу і ризику.

Високі дивіденди залучають інтерес до акцій АТ на ринках цінних паперів, залучають нові інвестиції, є гарантією при кредитуванні АТ і т.д. Усе це впливає в кінцевому рахунку на прибутковість суспільства і на ринкову вартість підприємства. Звідси важливой складовій мотиваційного елемента акціонування є сполучення інтересів акціонерів і суспільства. Досягається сполучуваність такими засобами, що дозволяють виробити дивідендну політику, що забезпечує взаємне ув'язування цих інтересів.

Дивідендна політика АТ - це частина його фінансової політики. Її задачі - перебування рішень, які б максимально капіталізували прибуток від основної діяльності за умови збереження дивідендів на такому рівні, який би забезпечував по можливості місце на біржовому ринку, підтримував інтерес інвесторів до нього, був гарантією в кредиторів.

Великий інтерес у теорії і практиці акціонування викликає проблема формування складу акціонерів суспільств. Рішення її має значення для створення капіталу суспільства, його масштабів, інвестиційної підтримки АТ. Від складу акціонерів багато в чому залежить і можливість сполучуваності інтересів суспільства і його учасників.

2.3. Формування складу акціонерів.

Для формування раціонального складу акціонерів механізм акціонування має в розпорядженні різні способи і прийоми. От деякі з них :

вироблення установок по орієнтованому складі акціонерів для розміщення акцій. Цей засіб широко використовується у капіталістичних країнах при приватизації державних підприємств, коли склад акціонерів регулюються по групам: індивідуальні передплатники (фізичні особи), великі компанії, іноземні інвестори й ін.;

комбінації складів звичайних, привилигированных і інших видів акцій в емісійному пакеті. Цей засіб, пов'язаний з характером складу емітованого пакета акцій. Він одержав широке поширення як у капіталістичних країнах, так і в країнах Східної Європи і базується на використанні особливих властивостей різних видів акцій.;

викуп емітованих акцій суспільством з наступною ліквідацією їх, якщо склад акціонерів у результаті продажу складається небажаним чином;

продажі акцій по фіксованим цінам;

продаж акцій на конкурсній основі.

Поряд із загальними для всіх акцій характеристиками кожен вид акцій має додаткові властивості, що можуть бути предметом інтересу тих чи інших груп акціонерів. У якості загальних якісних характеристик розглядаються властивим акціям властивості титулу власності, право на одержання доходу і право одержання частини майна у випадку ліквідації емітента. Розмаїтість можливих пільг також широко використовується АТ для регулювання складу акціонерів.

Якщо АТ хоче постежити за формуванням різних пакетів акцій в окремих акціонерів, випускаються іменні акції. Суспільство може прийняти рішення про анулювання частини випущених акцій, якщо пакети акцій, що наближаються до конрольному, формуються в небажаних облич.

Для регулювання складу акціонерів використовуються і різні прийоми в процесі торгів на ринку цінних паперів. Так, порядок проведення торгів на біржі припускає, що інвестори, заявки яких прийняті, платять запропоновану ними ж ціну. При цьому заявки задовольняються, починаючи з більш високої запропонованої ціни в порядку її убування доти , поки не будуть розпродані всі акції. У торгах використовується і спосіб "замикаючої ціни".

Звичайно ціна на підприємство встановлюється на рівні між номінальною і ринковою вартістю акції. Це дозволяє залучати максимальну кількість покупців, котирування акцій підвищується і продажна ціна росте, що приносить додатковий доход АТ. Так, різниця між номінальною і ринковою вартістю приватизованої французької компанії "Сен-Гобен" склала 19%, фінансової компанії "Париба" - 18,6% , банку ККФ - 18,6%.

У процесі приватизації підприємств держава контролювала структуру власників акцій і шляхом прямого квотування акцій. Так, при продажі 12 компаній електропостачання в Англії індивідуальним інвесторам було виділено 34,4% акцій, британським інвесторам - 45,6% і закордонним фізичним і юридичним особам - 20%. При цьому пропорції могли бути змінені на користь індивідуальних інвесторів. Якби вітчизняний попит на акції перевищив 1,75 рази спочатку виділена кількість (тобто склав би 60,2%), то акції, минулого би передані вітчизняним вкладникам.

Перевага тих чи інших інституціональних інвесторів у структурі акціонерного капіталу залежить від прийнятої в країні системи корпоративного керування. Велике значення при регулюванні складу акціонерів мають джерела інвестицій для АТ. Так, у Японії і Німеччині - від банків, а в США - від населення.

Програма ЭСОП - двухфакторная модель ринкової економіки, розроблена американським ученим Л.Келсо, являє собою програму розвитку акціонерної власності робітників та службовців. У цих цілях компанією засновується довірчий чи фонд юридична особа як власник акцій більшого числа працівників. Довірчий фонд бере позичку в банку і використовує її для покупки акцій компанії. Компанія виплачує позичку банку з поточної прибутку. В міру погашення кредиту акції распределяутся по особистих ощадних рахунках працівників. У випадку відходу з компанії працівник може продати свої акції.

Придбання акцій працівниками