Оскільки успіх додаткової емісії в більшості випадків залежить від того, чиї інтереси на підприємстві представляє менеджмент, проведенню додаткових емісій, реорганізацій акціонерних товариств і інших заходів, спрямованих на зміну структури акціонерного капіталу, нерідко передують спроби установлення свого контролю над менеджментом.

Реалізувати свої права щодо керування компанією власники порівняно невеликих пакетів при грамотній консолідації прагнуть, в основному, через збори акціонерів. Один з досить часто застосовуваних методів - блокування проведення загальних зборів акціонерів, украй необхідного для емітента.

Слід зазначити, що навіть у тому випадку, коли інтереси власників спрямовані на підприємства, де уже відбувся вторинний розподіл пакетів акцій, домовленість з менеджментом, що, як правило, має на увазі його особисту зацікавленість, може стати запорукою успіху при формуванні контрольного пакета. При сприятливих для себе умовах кожну наступну емісію менеджмент здатний використовувати для "розмивання" часткою в статутному капіталі, що належать недружнім акціонерам. Крім цього, українська історія вже знає чимало прикладів, коли є можливість підписатися на акції додаткової емісії не тільки на другому, але і на першому етапі, і відповідно збільшити свою частку в статутному фонді мали тільки акціонери, що володіють достатнім впливом на менеджмент.

Зараз інвестори чи акціонери , що чи не одержали, чи не використовували можливість підписатися на акції, вважають, що їхнї права були порушені, воліють не доводити факти порушення прав під час підписки, а переносять конфлікт в інші, менш урегульовані законодавством площини. Найбільш діючий спосіб боротьби акціонерів за акции додаткової емісії стало визнання недійсними рішень, винесених органами керування акціонерним товариством: сборами акціонерів, радою директорів, ревізійної комисией.

Практика показує, що не всі міноритарні акціонери готові відстоювати свої права в судах. Абсолютна більшість з них одержали право володіння акціями підприємств у період масової приватизації, не витративши на це ні копійки, і за роки володіння акціями так і не устигли відчути себе власниками капіталу. Відповідно можливість утратити великі пакети, як правило, не викликає уних ніяких побоювань. У свою чергу, великі інвестори, що вклали в контрольний пакет чималі засоби, замість того щоб вести скупку малюсіньких пакетів, терпляче зносять всілякі скарги і заяви в контролюючі органи, надають різну информацію своім акціонерам, усе-таки "ризикують" йти на додаткову емісію.

Крім ефективних способів зменшення частки недружніх акціонерів, здатних відстоювати свої права, менеджмент, як ніхто іншої, має можливість безпосереднього впливу і на самих дрібних акціонерів - нинішніх і колишніх працівників - з метою переконати їх не брати участь у додатковій емісії на користь зацікавленого обличчя. Навіть у тому випадку , коли власники дрібних пакетів, усупереч керівництву , готові вкладати "живі" гроші для збереження своїх часток , генеральний чи директор керівники підприємства можуть значно підняти вартість акцій. Після цього , використовуючи нескладні операції по яких-небудь витратних договорах, вивести потрібну суму з підприємства, а потім застосувати її для придбання акцій додаткового випуску.У подібних випадках нерідко підписка на акції додаткової емісії завершується відразу після того , як менеджмент або "свій" акціонер викуповує достатню кількість акцій додаткового випуску на другому етапі.

3.3 Реорганізація.

Ні для кого не секрет, що в усьому світі (і Україна не виключення) Акціонерне Товариство (по-англійському - Joіnt-Stock Company; по-німецькому - Aktіengesellschaft) - одна з найпоширеніших "форм життя" підприємства. Не секрет і те що акціонерні товариства активно реорганизируются. Причому цей процес відбувається ( точніше, повинний відбуватися) відповідно до визначених норм, називаними Акціонерним законодавством. Якість останнього в різних країнах делеко не однаково.

Суть реорганізації полягає в правонаступництві однієї юридичної особи по всіх зобов'язаннях (при злитті, приєднанні, перетворенні) іншої юридичної особи. Саме наявність правонаступництва і є головною відмінністю реорганізації від іншої форми припинення діяльності юридичної особи - ліквідації.

Як уже було сказано, вітчизняна законодавча і нормативна " реорганізаційні" бази вкрай убогі . І все-таки в деяких актах згадування про реорганицію має місце.

З 22 червня 2000 року ( з моменту вступу в силу Закону "Про державну програму приватизації") підприємствам, що приватизуються, і органам приватизації заборонено приймати рішення про реорганізацію ОАО до:

виконання плану приватизації ( розміщення акцій) - ОАО , у відношенні яких передбачається закріплення державної власності пакетів акцій;

розміщення 75 % загальної кількості акцій - всім іншим ОАО.

При цьому варто мати на увазі кілька обставин.

По-перше, ці заборони не поширюються на підприємства, рішення про реорганізацію яких було прийнято до вступу в силу діючої програми приватизації. По-друге, при уважному прочитанні Програми створюється враження, що ст.23, що передбачає можливість реорганізації ВАТ в процесі приватизації по рішення ФГИУ , суперечить ст.140, що забороняє здійснення реорганізаційних процедур до виконання плану приватизації. Справді, у ст.140 Програми не вказується, починаючи з якого моменту, забороняється виконувати реорганізаційні процедури. Єдиним варіантом тлумачення цих норм, що виключають їхнє взаємне протиріччя, може бути наступний: прийняти рішення про реорганізацію приватизованого підприємства орган приватизації вправі на початкових приватизаційних етапах, до моменту твердження плану приватизації ОАО. Однак ФГИУ , затвердивши у виконання Програми Положення про порядок реструктуризації підприємств, поширив його не тільки на держпідприємства, роздержавлення яких знаходиться на початковій стадії, а і на цілком сформовані ВАТ, 100% акцій яких належить державі. На думку чиновників Фонду, під дію Положення підпадають і ВАТ, "акції яких частково продані й у державній