На підставі Закону України " Про підприємства в Україні" і Цивільного кодексу України реорганізація підприємства являє собою припинення діяльності підприємства шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до знову створеним підприємством усіх майнових прав і обов'язків колишнього підприємства.

Таким чином, законодавець надав можливість власнику (власникам) вибирати одну з форм реорганізації, що найбільш ефективна для нього.

Що стосується реструктуризації , то Закон України "Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом" і Положення "Про порядок реструктуризації підприємств", затверджене наказом ФГИУ від 21 серпня 2000 року №1747, визначають реструктуризацію підприємства як здійснення комплексу організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, на зміну форми власності, що буде сприяти фінансовому оздоровленню підприємств , збільшення обсягів випуску конкурентноздатної продукції, підвищенню ефективності виробництва і задоволенню вимог кредиторів.

Очевидно, що виходячи з нормативного визначення понять "реорганізація підприємств" і "реструктуризація підприємств" , реструктуризація по своїй правовій "природі" - більш широке поняття, чим реорганізація, і з ініціативи власника (власників) може містити в собі заходу, спрямовані на реорганізацію підприємства.

Так, у процесі приватизації підприємства може здійснюватися реструктуризация підприємства і реорганізація ОАО. Але пунктом 140 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки встановлена заборона відкритим акціонерним товариствам і госорганам приватизації приймати рішення про реорганізацію ОАО. Зазначене обмеження діє з моменту твердження органом приватизації плану приватизації відповідного підприємства.

Так у випадку прийняття органом приватизації рішення про рестроктуризации підприємства в порядку, визначеному положенням "Про порядок реструктуризації підприємств", у план реструктуризації підприємства не включаються заходи щодо реорганізації підприємства, щодо якого затверджений план приватизації.

Випадки і порядок узгодження з АМК України умов реорганізації у формі злиття і приєднання раніш установлювалися Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності", постановою Кабінету міністрів України "Про введениее механізм попередження монополізації товарних ринків" і Положенням АМК України "Про контроль за економічною концентрацією".

З 3 березня 2002 року набрав сили Закон України "Про захист економічної конкуренції", яким яким установлюються трохи інші норми.

Порядок одержання погоджень досить чітко описаний у чинному законодавстві . При злитті і приєднанні - відповідно до норм згаданого Закону "Про захист..." – дозвіл АМК потрібно одержати обов'язково, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації (тобто реорганізації), за попередній фінансовий рік , у тому числі за рубежем, вищет суми, еквівалентній EUR12 млн, визначену за курсом НБУ , що діяв в останній день фінансового року і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за рубежем, не менш чим у двох учасників концентрації перевищує суму , еквівалентну EUR1 млн, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фінансового року;

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації перевищує суму , еквівалентну EUR1 млн, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фінансового року.

Передбачаючи спілкування з АМК варто пам'ятати, що існує процедура надання попередніх висновком АМК.

Це буквально означають наступне: учасники реорганізації можуть завчасно, до початку виконання дорогих і складних реорганізаційних процедур, одержати попередні висновки про відповідність запланованої ними реорганізації вимогам антимонопольного законодавства. Якщо ні, витрачатися на одержання погоджень і наступну реорганізацію не прийдеться. Якщо так, "здобувачам" таки "узгоджуватися".

3.4. Аналіз нових Господарського та Цивільного кодексів

Статтею 155 Цивільного кодексу (ГК) уводиться вимога обов'язкового зменшення статутного капіталу акціонерного товариства, якщо за підсумками господарського року вартість його чистих активовокажется менше цього самого статутного капіталу.

Вносити відповідні зміни в документи суспільства , очевидно, потрібно буде на найближчих чергових зборах акціонерів з дотриманням нині діючого порядку зменшення статутного капіталу. Стежити за цим буде ГКЦПФР , використовуючи нехитру схему "розпорядження - штраф, що накладається на суспільство". Таке нововведення дозволить кредиторам одержувати більше інформації про боржників, дасть хоч якісь гарантії платежеспроможності останніх. Звичайно невірно вважати цю міру панацеєю для кредиторів. Відповідно до цієї ж норми ГК товариство, вартість чистих ативов якого за підсумками року стала менш мінімального розміру статутного капіталу, установленого для АТ, підлягає ліквідації.

При таких обставинах менеджменту акціонерних товариств потрібно не допустити зменшення чистих активів у порівнянні з розміром статутного капіталу.Акціонерам варто розуміти , що з'являється додатковий стимул до фальсифікації звітності, тому членам наглядацьких рад і ревізійних комісій потрібно буде виявити особливу увагу при перевірках фінансової звітності суспільства.

Другою особливостю є розширення можливостей акціонерних товариств випускати цінні папери. Статтею 158 ГК передбачена можливість випуску акціонерними товариствами привілейованих акцій не більше чим на 25% статутного капіталу, а також облігацій на суму статутного капіталу. Нині діючим законодавством дозволений випуск привілейованих акцій на суму не більш 10% у статутному капіталі, а облігацій - 25% (ст.4.1 Закон України "Про цінні папери і фондову біржу."). Звичайно це нововведення зробить випуск привілейованих акцій і облігацій більш привабливим для емітентів, дозволить трохи оживити вітчизняний фондовий ринок. А також привілейовані акції дозволять частково вирішити проблему дрібних акціонерів, залучити для АТ додаткові фінансові ресурси. Мінус у тім ,