3) невизначеність середовища - визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визначеністю такої інформації.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між середовищем і структурою було проведено Т.Барнсом і Дж.Сталкером. Вони ідентифікували два крайніх типа середовища: стабільне (яке залишається відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні невизначеність та швидкі зміни).

Далі вони встановили, що організації, які функціонують в стабільному середовищі звичайно мають структуру, яка відрізняється від структури, що мають організації в нестабільному середовищі. Такі типи організаційних структур дістали назву відповідно механістичної та органічної (див. табл.1.3.).

Таблиця 1.3.

Порівняльна характеристика механістичної та органічної структур Т.Барнса і Дж.Сталкера

Параметри | Характеристики організаційних систем

механістична (закрита, стабільна) | органічна (відкрита, адаптивна)

1. Загальне середовище | спокійна | турбулентна

2. Передбачення змін середовища | добра | недостатня

3. Технологія | стабільна | динамічна

4. Вплив середовища на організацію | слабкий | сильний

5. Наголос в діяльності організації | на виконання робіт | на вирішення проблем

6. Процес прийняття рішень | піддається програмуванню | не піддається програмуванню

7. Загальноорганізаційні цінності | ефективність, передбаченість, безпека, запобігання ризику | результативність, адаптивність, сприйняття ризику

8. Процедури та правила | багато, часто формалізовані, письмові | мало, часто неформальні

9. Кількість ієрархічних рівнів | багато | мало

10. Джерело влади | позиція в організаційній ієрархії | рівень знань індивідуума

11. Відповідальність | визначена посадою | приймається самим індивідуумом

12. Міжособові взаємовідношення | формальні | неформальні

13. Мотиваційні фактори | нижчі рівні споживачів | вищі рівні споживачів

14. Стиль керівництва | автократичний | демократичний

15. Зміст комунікаційних процесів | безособова передача рішень та інструкцій | поради та неформальне спілкування

16. Процеси контролю | використання правил і регуляторів | міжособові контакти, переконання та підтримка

Механістична структура - дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Функціонуючи в умовах стабільного середовища, організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами - через правила, спеціалізацію робіт та централізацію влади.

Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни у середовищі вимагають і більш високого рівня її рухливості (гнучкості).

Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на структуру, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї і тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і довели, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова. Їх дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.

2. Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища (див. рис.1.6.).

Рис.1.6. Графічна інтерпретація концепції Лоуренса-Лорша

Стратегія. Вплив стратегії на організаційну структуру досліджувався багатьма вченими і перш за все Альфредом Чандлер та Генрі Мінцбергом. Вивчаючи діяльність великих корпорацій А.Чандлер дійшов висновку, що вибраний компанією напрямок стратегії впливає на структуру, але такий вплив, як правило, не можна назвати прямим. Стратегія визначає такі параметри як місію організації, її цілі і спосіб їх досягнення, засоби пристосування до зовнішнього середовища, і вже через них впливає на структуру.

Більш докладно такі взаємозв’язки вивчав Г.Мінцберг. Він погоджувався з Чандлером, але дійшов висновку, що темпи зростання організації та розподіл повноважень, як фактори, що визначаються стратегією, також впливають на організаційну структуру.

Мінцберг класифікував організації за трьома основними критеріями:

1. Основний механізм координації або основний підхід, який використовується для координації різних видів організаційної діяльності.

2. Ключова частина організації (та її частина, яка відіграє головну роль в досягненні успіху або невдачі організації).

3. Тип децентралізації (спосіб, який застосовується для розподілу влади в організації).

Кожний з цих критеріїв має декілька параметрів (див. табл.1.4.).

Таблиця 1.4.

Принципи класифікації організацій за Г.Мінцбергом

Критерії класифікації організації | Параметри критеріїв

1. Основний механізм координації (підхід, який використовується для координації організаційної діяльності) | 1.1. Пряме управління (одна людина несе відповідальність за роботу інших)

1.2. Стандартизація робочих процесів (зміст роботи специфіковано або запрограмовано)

1.3. Стандартизація виходу (координація шляхом визначення кінцевих результатів роботи)

1.4. Стандартизація знань (необхідний визначений рівень освіти для виконання даної роботи)

1.5. Взаємна узгодженість (робота координується через неформальні комунікації)

2. Ключова частина організації (частина організації, яка грає основну роль в досягненні успіху (або провалу) в діяльності організації | 2.1. Стратегічна верхівка (вищий менеджмент)

2.2. Оперативна база (робітники, які реально виконують завдання організації)

2.3. Середня лінія (середній та нижчий менеджмент)

2.4. Техноструктура (інженерний персонал і працівники функціональних підрозділів)

2.5. Штат, що обслуговує (підрозділи, які забезпечують операційну діяльність)

3. Тип децентралізації (спосіб розподілення влади в організації) | 3.1. Вертикальна децентралізація (розподіл влади в ланцюгу команд зверху вниз або делегування начальниками повноважень своїм підлеглим)

3.2. Горизонтальна децентралізація (міра, в якій влада розподіляється між лінійними та штабними працівниками)

3.3. Селективна децентралізація (міра, в якій влада розподіляється між різними підрозділами організації)

Використовуючи таку класифікацію, Г.Мінцберг виділив п’ять основних форм організаційних рішень (див. табл.1.5.).

Таблиця 1.5.

Типи організаційних структур за класифікацією Г.Мінцберга

Структурна конфігурація (тип структури) | Основний механізм координації | Ключова частина організації | Тип децентралізації

1. Проста структура | Пряме управління | Стратегічна верхівка | Вертикальна та горизонтальна централізація

2. Машинна бюрократія | Стандартизація робочих процесів | Техноструктура | Обмежена горизонтальна децентралізація

3.