| - | - | -
Фанера (на сидіння) | 1 | 400 мм | 350 мм | 0,14 м2 | 0,14 м2
Фанера (на спинку) | 1 | 200 мм | 350 мм | 0,07 м2 | 0,07 м2
Всього (фанера) | 0,21 м2 | 0,21 м2
Таблиця 4.2
Розрахунок потреби матеріальних ресурсів
на річний обсяг виробництва.
Річна програма, шт.
Найменування матеріальних затрат (по групах ресурсів) | Одиниці виміру | На
1-цю виробу | На річну програму | Ціна за одиницю,
грн. | Вартість, грн.
Поперечна мет. трубка | м | 4,35 | 314361,5 | 3 | 943084,5
Фанера | м2 | 0,21 | 15176,1 | 3 | 45528,3
Полімерна фарба | кг | 0,1 | 7226,7 | 6 | 43360,2
Шурупи | шт. | 10 | 722670 | 0,2 | 144534
Разом | - | - | - | - | 1176507
Таблиця 4.3
Розрахунок поставки матеріальних ресурсів
з помісячною розбивкою
Найменування показників | Залишок на поч. Року | Потреба на річну програму | Залишок на кін. року | Річна програма | Середньомісячна потреба
Металеві труби, м.,30 днів | 13098,4 | 314361,5 | 26196,8 | 327459,9 | 27288,3
Фанера, м2,
20днів |
421,6 | 15176,1 | 843,1 | 15597,6 | 1299,8
Полімерна фарба, кг., 30 днів | 602,2 | 7226,7 | 602,2 | 7226,7 | 602,2
Шурупи, шт., 30 днів | 40148,3 | 722670 | 60222,5 | 742744,2 | 61895,4
Значна частина в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежить показники використання оборотних засобів взагалі.
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.
Розрізняють абсолютну, питому (відносну) та загальну матеріаломісткість.
Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Загална матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:
Мм = Мз/Qв = 1176,5 / 3312 = 0,35 (4.1)
Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):
Мв = Qв/Мз =3312 / 1176,5 = 2,8 (4.2)
В практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:
Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги вибору до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги вибору до фактичних витрат матеріалів).
Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величи загальних витрат матеріалу.
Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу - вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.
Матеріалорентабельність визначають за формулою:
Мр = Пр/Мз =496,8 / 1176,5 = 0,42 (4.3)
Зводимо у таблицю 4.4.
Таблиця 4.4
Показники використання матеріальних ресурсів
Найменування показників | Позначення | Одиниці виміру | Величина
Обсяг виробництва |
Qв | шт.
тис.грн. | 72267
3312
Матеріальні затрати | Мз | тис.грн. | 1176,5
Матеріаловіддача | Мв | коеф. | 2,8
Матеріаломісткість | Мм | коеф. | 0,35
Сума прибутку | Пр | тис.грн. | 496,8
Матеріалорентабельність | Мр | коеф. | 0,42
Отже, на річну програму виготовлення стільчика в кількості 72267 штук, необхідно затратити матеріальних ресурсів в сумі 1176,5 тис.грн., матеріалорентабельність при цьому становить 42%.
Розділ 5. Персонал підприємства, продуктивність праці, організація і оплата праці.
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і фактором підприємства є люди – головне джерело розвитку економіки, тобто їх професіоналізм, майстерність, освіта, мотивації. Якість трудового персоналу визначає конкурентноспроможність економіки.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми, даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності.
Перлонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Розрізняють промисловий і непромесловий персонал.
До промислово-виробничого персоналу – відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.
Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники – фахівці, що займають керівні посади, приймають рішення і несуть за них відповідальність в силу високого рівня наукової і освітньої підготовленості.
Спеціалісти – працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні, фінансові та інші функції (маркетологи, інженери, юристи тощо).
Службовці здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (технічну роботу). Наприклад: обліковці, креслярі, архіваріуси, секретарі.
Робітники безпосередньо зайняті у виробничій сфері для створення матеріальних цінностей. Розрізняють робітників основного і допоміжного виробництва. Робітники основного виробництва – ті, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, допоміжного – ті, що виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово з розвитком виробництва чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.
Визначення продуктивності як співвідношення між продукцією конкретної системи протягом визначеного проміжку часу та витратами системи протягом цього ж проміжку має універсальне використання. Продуктивність передбачає ефективне, раціональне використання не тільки праці, а й успіх інших ресурсів – капіталу, землі, сировини, інформації. Ось чому при визначенні політики та стрвтегії будб-якого підприємства аналіз продуктивності праці обов’язково передбачає зісталлення останньої з рівнем використання інших чинників виробництва.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу