2.3.Фінансові важелі

У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають і не вирішують. Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні сторони соці-ально-економічного розвитку, досягається встановленням і змі-ною положення того чи іншого важеля. Іноді складається враження, що важелі діють самі по собі. Але це не так, вони тільки приводять в рух відповідні інструмен-ти, без яких вони нічого не значать.

Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому розумінні стимули вклю-чають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохо-чення, а санкції — покарання. До стимулів належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів. Фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання у виконанні взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня. Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня - застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

Крім того, важелі керування фінан-совим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансу-вання і кредитування.

Принципи — це основоположні елементи системи управління. З їх допомогою відбувається налагодження фінансового механіз-му, його орієнтування на розв'язання певних завдань. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змі-нювати дію фінансового механізму, що наочно видно при пере-ході до принципу самофінансування в організації фінансових ре-сурсів підприємств замість бюджетного регулювання. Дуже важ-ливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й не-одмінно були життєздатними і щоб їх обов'язково дотримувались на практиці.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними зако-нодавчими й нормативними документами. Це порядок формування доходів, віднесення витрат, визначення розміру податків тощо. Умови фінансових відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не суперечити їм. Це, по суті, техніка фінансових розрахунків. Однак не слід ні недооцінювати, ні переоцінюва-ти її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати будь-який механізм, але найдосконаліша техні-ка не допоможе, якщо механізм складено з незадовільних інст-рументів.

2.4.Правові засади організації фінансових відносин

Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів. Закони приймаються найвищим законодавчим органом – Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Так, фінансову діяльність суб'єктів господарювання регламентують такі закони: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про лізинг" та інші. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансо-вої системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які під-лягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фі-нансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких ви-діляються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламен-тують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв'язки фінан-сів суб'єктів підприємницької діяльності з державними фінанса-ми та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову бір-жу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб'єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяль-ність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповню-ватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосе-редньою основою для здійснення фінансових операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб'єктів. У друго-му випадку закон визначає тільки загальний порядок