Штучні монополії утворюють ряд конкретних форм - картель, синдикат, трест і концерн.

Картель - союз декількох підприємств однієї галузі промисловості, в якому його учасники зберігають свою власність на засоби і продукти виробництва, а створені вироби самі реалізують на ринку, домовляючись про квоту - долі кожного в загальному випуску продукції, про продажні ціни, розподіл ринків і ін.

Синдикат - об'єднання ряду підприємств, що виготовляють однорідну продукцію; тут власність на матеріальні умови господарювання зберігається за учасниками об'єднання, а готова продукція реалізується як їх загальне надбання через створену для цього контору.

Трест - монополія, в якій створюється сумісна власність даної групи підприємців на засоби виробництва і готову продукцію.

Концерн - союз формально незалежних підприємств (звичайно різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту і банків), в рамках якого головна фірм організовує фінансовий (грошовий) контроль за всіма учасниками. Консорціум тимчасова угода між декількома банками або підприємствами для сумісного проведення фінансових операцій великого масштабу.

Сутність й особливості всіх видів монополістичних об'єднань яскраво виявляються в меті і характері їх поведінки.

Правила поведінки фірм монополістів.

онополістичні об'єднання самі і на власний розсуд встановлюють ринкову ціну на продукцію, що ними продається. В умовах вільної конкуренції при визначенні рівноважної ціни враховується взаємодія попиту і пропозиції. Проте монополістичні об'єднання абсолютно не беруть до уваги об'єктивно необхідний об'єм виробництва благ. Ці організації впливають на об’єм іспиту в своїх інтересах, встановлюючи вигідну ціну.

Професори Стешгі Фішер, Рудгер Дорнбуш і Річард Шмалензі (США) так розкривають механізм монополістичного ціноутворення: «монополісти не приймають ціну як дану, їх можна охарактеризувати як ціновиробників, бо вони приймають ринкову криву попиту як дану і самі вибирають як ціну, так і об'єм випуску. Оскільки між ціною монополіста і рівнем випуску не існує ніяких взаємозв'язків, то для монополіста не існує кривої пропозиції».

Коли на ринку діє монопсонія, яка скуповує продукцію у виробників, то монопольна ціна має своїм орієнтиром криву пропозиції Але при пануванні й монополії, й монопсонії є тільки одна крива, а тому не" утворюється рівноважна ціна. Правила поведінки фірм — монополістів залежать від того-,-як вони ведуть своє «ціновиробництво».

Перше правило. Фірми встановлюють монопольно високі ціни на свою продукцію, яка перевищує суспільну вартість або можливу рівноважну ціну. Це досягається тим, що монополісти навмисно створюють зону дефіциту, скорочуючи об'єми виробництва і штучно створюючи під виїдений купівельний попит.

При кожному відмовленні процедури підвищення цін монополія, зрозуміло, враховує втрати, які вона несе від зменшення об'єму виробництва і продажу товарів. Щоб перекрити таку втрату доходу, вона встановлює нові ціни на більш високому рівні. При цьому монополія стежить, щоб виручка від продажу меншої кількості виробів покривала упущену вигоду і давала збільшену суму доходу.

Друге правило. Монопсонія встановлює монопольно низькі ціни на товари, що закупляються у аутсайдерів. Пониження ціни в порівнянні і суспільною вартістю або можливою рівноважною ціною досягається за допомогою штучного створення зони надлишку продукції. В цьому випадку монопсонія навмисно зменшує закупівлі товарів, через що їх пропозиція перевищує монополістичний попит. Так звичайно поступають монопсонії, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції, що скуповується у маси дрібних фірм. Така ціна дає монопсонії бажану вигоду, її виграш зростає з кожним новим зниженням закупівельних цін, що є результатом навмисного створення зони надлишку реалізовуваної продукти.

Третє правило. Фірма, одночасно с монополією і монопсонією, подвоює збирану «данину» за допомогою так званих «ножиць цін». Йдеться про монопольно високі і монопольно низькі ціни, рівні яких віддаляються один від одного лезами ножиць, що розходяться. Такий рух цін ґрунтується на розширенні зон надлишку і дефіциту товарів. Він характерний для багатьох підприємств оброблювальної промисловості, які особливо в умовах інфляції підвищують ціни на свої готові вироби у декілька разів більше, ніж збільшуються ціни в галузях добувної промисловості.

В нашій країні «ножиці цін» використовувалися особливо широко в період народного господарства СРСР. Держава, виконуючи роль монополії і монопсонії, встановлювала відносно високі ціни на промислові вироби і дуже низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину, що завдало великого збитку економіці села. Такого роду «ножиці цін» не усунені й в сучасній перехідній економіці України,

Абсолютно очевидно, що за допомогою довільно встановлюваних цін монополії збирають свого роду «данину» з інших підприємців й населення.

Щоб утримувати таке вигідне положення на ринку, монополістичні об'єднання економічними й іншими методами розправляються з конкурентами. Опишемо деякі з цих способів.

1. Господарський бойкот - часткова або повна відмова від економічних зв'язків з аутсайдерами. Монополії пропонують залежним від них покупцям не придбавати товари інших фірм, оскільки вони нібито гіршої якості.

2. Демпінг — навмисний продаж «товарів за низькими цінами з метою розорення конкурента.

3. Обмеження продажу товарів самостійним фірмам.

4. Маневрування цінами; монополія підвищує ціни на продукти, що збуваються дрібним власникам, І одночасно застосовує таємні знижки і поступки в цьому відношенні для крупних покупців.

5. Використання фінансових коштів для боротьби з конкурентами (наприклад, спекуляція цінними паперами на фондовій біржі).

6. Розорення конкурентів за допомогою дозволених законом і недозволених методів