Вона займає одне з центральних місць у соціології організації. Вважаючи організацію інструментом управління, багато соціологів і фахівці з теорії управління, починаючи з М. Вебера, прямо зв'язують її діяльність у першу чергу з підготовкою і реалізацією управлінських рішень. Ефективність управління багато в чому обумовлена якістю таких рішень. Інтерес соціологів до цієї проблеми обумовлений тим, що в рішеннях фіксується вся сукупність відносин, що виникають у процесі трудової діяльності і управління організацією. Через них переломлюються цілі, інтереси, зв'язки і норми. Характеризуючи повний цикл управлінської діяльності, що складається з планування, організації, координації, контролю і коректування цілей, легко помітити, що він у кінець-кінцем представлений у формі двох елементів управління: підготовки і здійснення управлінських рішень. Саме тому рішення – центральний елемент управління й організації.
У соціологічній літературі існують різноманітні точки зору на те, які рішення, прийняті людиною в організації слід вважати управлінськими. Деякі фахівці відносять до таких, наприклад, рішення про прийняття людини на роботу, рішення про звільнення з її і т.д. Виправданою являється точка зору, відповідно до якої до управлінського варто відносити лише те рішення, що торкається відносин в організації.
Управлінські рішення, таким чином, завжди пов'язані із змінами в організації, їхнім ініціатором звичайно виступає посадова чи особа відповідного органу, що несе повну відповідальність за наслідки контрольованих чи реалізованих рішень. Межі компетенції, в рамках якої вона приймає рішення, чітко позначені у вимогах формальної структури. Однак число осіб, залучених до підготовки рішення, значно більше числа осіб, які підкоряються владі.
Підготовка управлінських рішень у сучасних організаціях нерідко відділена від функції їхнього прийняття і передбачає роботу цілого колективу фахівців. У «класичній» теорії управління вона, як правило, є функцією штабних служб.
Процес реалізації рішення зв'язаний з реалізацією спеціального плану, що являє собою сукупність заходів, спрямованих на досягнення цілей і термінів їхньої реалізації. Розробка такого плану – прерогатива відповідних служб в апараті управління. Однак сьогодні до його розробки залучаються ті, хто буде його реалізовувати, тобто безпосередні виконавці.
У літературі про класифікацію управлінських рішень називають безліч різних підстав. Однією з раціональних із соціологічної точки зору постає класифікація А. І. Пригожина: вона враховує міру внеску суб'єктом рішення в організаційні перетворення. Згідно з автором, всі управлінські рішення в організації можуть бути поділені на:
жорстко обумовлені (детерміновані);
слабо залежні від суб'єкта рішення.
До перших звичайно відносять або так зване стандартизоване рішення (обумовлене прийнятими вище приписами і розпорядженнями), або вдруге обумовлене розпорядженням вищестоящої організації. Цей тип рішень практично не залежить від якостей і орієнтації керівника.
Інший тип рішень – так звані ініціативні рішення, де якості керівника накладають серйозний відбиток на характер прийнятих рішень. До них відносяться рішення, пов'язані як з локальними змінами в організації (заохочення, покарання), так і зі зміною механізмів, структури, цілей організації. Ініціативне рішення звичайне розглядають як вибір альтернативи поведінки з декількох можливих, кожна з який тягне за собою ряд позитивних і негативних наслідків. У числі факторів, що впливають на якість рішень, відзначають: компетентність персоналу, ділові й особисті якості керівника, його керівні (посадову, функціональну, групову, громадську, сімейну) позиції.
Велике місце серед перерахованих факторів приділяється проблемі надійності інформації, організації комунікації, перешкодам, що виникають у ході передачі інформації. У числі останніх велике місце приділяється положенням, пов'язаним із специфікою особистої позиції й інтересів тих, хто переробляє інформацію в процесі її проходження від нижніх ярусів організації до суб'єкта рішення.
Одним з важливих факторів, що впливають на якість управлінських рішень, є число ярусів в організації, збільшення яких веде до перекручування інформації при підготовці рішення, перекручуванню розпоряджень, що йдуть від суб'єкта управління, збільшує неповоротність організації. Цей же фактор сприяє запізненню інформації, яку одержує суб'єкт рішення. Це й обумовлює постійне прагнення скоротити число ярусів управління (рівнів) організації.
Не менше значення набула в теорії організацій проблема раціональності прийнятих рішень. Якщо одні теоретики соціології управління розглядали підготовку рішення як цілком раціональний процес, то починаючи із середини 50-х рр. поширення одержав підхід, відповідно до якого даний процес вважається обмежено раціональним, тому що обумовлений соціокультурними і людськими факторами. Все частіше при підготовці рішень відзначається роль інтуїції керівника.
Серйозною проблемою, пов'язаною з ефективністю організації, є також проблема виконання прийнятих рішень.
Близько третини всіх управлінських рішень не досягають своєї мети через невисоку виконавчу культуру. У нашій і закордонних країнах соціологи, що належать до самих різних шкіл, особливу увагу приділяють удосконалюванню виконавської дисципліни, включенню рядових співробітників у розробку рішення, мотивації такої діяльності, вихованню «фірмового патріотизму», стимулюванню самоврядування.
Використана література:
Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995. -296 с.
Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие. - М.: «Инфра-М», 1997. - 344с.
Румянцева К.Р. Менеджмент в организации. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321с.