Керівник підприємства повинен знати задачі і функціональні обов'язки підлеглих йому кадрових органів, щоб ефективно направляти кадрову роботу об'єднання, підприємства, здійснювати систематичний контроль за діяльністю.

Кваліфікаційні вимоги до особи керівника такі:
1) розуміння природи управлінських процесів, знання основних видів організаційних структур управління, функціональних обов'язків і стилів роботи, володіння способами підвищення ефективності управління;
2) спроможність розбиратися в сучасній інформаційній технології та засобах комунікацій, необхідних для управлінського персоналу;

3) ораторські здібності й уміння висловлювати думки;

4) мистецтво управляти людьми, добір і підготовка кадрів, регулювання відносин серед підлеглих;

5) спроможність налагоджувати стосунки між фірмою та її клієнтами, управляти ресурсами, планувати і прогнозувати їхню діяльність;

6) здатність до самооцінки власної діяльності, вміння робити правильні висновки й підвищувати кваліфікацію;

7) уміння не тільки оцінювати знання, а й виявляти навички на практиці.

Психологічні особливості соціальних позицій і соціальних ролей працівників організації.

За своєю сутністю соціальна позиція - це стійка, внутрішньо усвідомлена система поглядів людини на життя як концепцію, на свою діяльність, а також система відносин її до суспільства, до самої себе, зумовлена об'єктивним становищем людини у визначеній системі суспільних відносин. Водночас життєва позиція є одним із способів соціалізації особистості, її своєрідною соціальною інтеграцією.

Соціальна позиція особистості постає одним із ключових компонентів свідомого життєвлаштування людини. Пошук особистістю себе, свого місця в житті відбувається через знаходження сенсу буття, яке у свою чергу передбачає усвідомлення свого призначення, зумовленого психофізіологічними особливостями (темперамент, природні схильності, талант і т.п.) та соціокультурними утвореннями. Такий змістовний підхід до власного життєбуття зумовлюється наявністю умов для вільного соціального та морального самовизначення особистості, достатньо високий рівень зрілості особи як соціальної, так і психологічної, а також піднесення її до рівня соціального суб'єкта, тобто свідомого творця свого життя. Фактично особистість і ступінь її розвитку за таких умов виступають механізмом і мірилом самовизначення та соціалізації особи. Тобто розуміння сутності особи як квінтесенції суспільних відносин передбачає витлумачення особистості як міри соціальності в особі. Таким чином, самовизначення особистості соціально презентує її в новій якості соціальної зрілості з притаманним їй новим образом "Я".

Слід зазначити, що процес соціальної зрілості не завжди допускає наявність особистісної досконалості на рівні соціального суб'єкта. Подібне має місце, коли індивід не досягає певного ступеня свободи для вироблення й прояву особистісного ставлення до норм, оцінок, орієнтацій, що нав'язуються суспільством. Результатом соціалізації в таких умовах є формування особистості, у структурі якої переважають типізовані, відібрані групою якості та властивості. Отже, особа, перебуваючи в ролі пасивного об'єкта соціалізації, позбавляється можливості повноцінно розвиватися і морально й соціально, а її самовизначення цілковито залежить від соціального оточення.

Позаяк самовизначення є вирішальним моментом у формуванні соціальної позиції особистості, потрібно сказати, що за його допомогою відбувається самоусвідомлення своїх: а) можливостей, нахилів, здатностей-потенцій ("можу"); б) потреб, інтересів, бажань-інтенцій ("хочу"); в) відносно стійких, усталених, закріплених психофізіологічних, характерологічних якостей ("маю"); їх співвідношення з тими вимогами, які пред'являються в конкретній соціальній ситуації суспільством; постановка на цьому підґрунті мети та її реалізація.

Процес самовизначення є також свідченням активності особистості, її здатності до самореалізації, саморегуляції, до формування й здійснення себе як суб'єкта діяльності. Активність особистості безпосередньо пов'язана з рівнем її свідомості й самосвідомості, із вмінням адекватно оцінювати свої реальні можливості. Саме це вміння формує додаткову мотивацію щодо завдань, які визначаються метою діяльності. Остання в свою чергу є формою активності, виступає певним взаємопов'язуючим компонентом між особистістю і оточуючим її світом, формує спосіб включення особистості в загальний хід життя суспільства. Як бачимо, своїм функціональним змістом діяльність безпосередньо торкається життєвої позиції, яка визначає можливості регуляції суспільних чи особистісних орієнтирів.

Означивши факт беззаперечної належності в життєвій позиції особистості установки, слід констатувати останню як вираження цілісного стану всіх соціальних, психологічних і біопсихічних потенцій людини щодо процесу життєдіяльності.

В соціальній позиції особистості установка є визначеним ставлення до предметів і об'єктів, спрямованим на цінність. Вона є потенційним ставленням до будь-якої інформації, чинником, за допомогою якого можна навіть складати прогноз поведінки особи. Ставлення якраз і проявляється через установку, в якій полягає особисте ставлення до соціальних об'єктів, але воно будується на основі суспільного впливу в процесі формування соціальної позиції особистості.

Людина як соціальна істота взаємодіє з різними соціаль-ними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його стано-вища в кожній з груп та його функціональних можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соціальна позиція" і "соціальна роль".

Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за-значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом, або робочим місцем.

Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.

Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі-зації.

Рольове навчання має дві мети:*

навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;* 

набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда-ють певній ролі.

Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних