4. Що таке персоніфікація діяльності.

Персоніфікація – трактування особистої, персональної відповідальності на працівників з відповідністю з посадовими інструкціями. Це максимально можливе врахування індивідуальних можливостей, інтересів та умінь персоналу, опора на особу. Залежить від методології, організаційно-технічних можливостей досліду, класифікації менеджера, оцінки персоналу.

Політичні лідери виконують функцію персоніфікації політичних процесів і подій. Ідентифікувавши основні політичні сили країни з конкретними особистостями, люди зводять складні політичні процеси до прийнятних для свого розуміння міжособистісних стосунків.

На думку М.М.Бахтіна, інші люди - це не зовнішнє середовище, що предметно сприймається людиною, не обставина її життя, а її внутрішній здобуток, головний зміст її особистості [10]. Однією з основних умов фор-мування такої самосвідомості є постійні стосунки з іншою людиною. Автор вказує на неможливість існування однієї ізольованої свідомості: “Бути – значить бути для іншого і через нього. У людини немає внутрішньої суве-ренної території, вона завжди на межі: вдивляючись в себе, вона дивиться в очі іншої людини або дивиться її очима”.

Таке явище подвійного ставлення до іншого М.М.Бахтін розглядає у те-рмінах “персоніфікація” та “опредмечування”. “Наші думки та наша практи-ка,- говорить М.М.Бахтін,- здійснюються на межі між двома гранями: ставлення до речей (опредмечування) та ставлення до особистості (персо-ніфікація). Одними нашими діями ми намагаємося наблизитися до межі опредмечування, іншими — ми намагаємося наблизитися до межі персоніфікації…”. Значить персоніфікація діяльності – це ставлення працівника (особистості) до самої діяльності (яку виконує).

Законодавство західних країн у принципі не визнає підприємство самостійним суб'єктом права, а там, де воно це робить, обмежується винятково індивідуальним підприємством. Безперечно, негативна позиція законодавця пояснюється певною мірою міркуваннями забезпечення майнових гарантій контрагентів з товарного обороту. Але не цей аргумент є основним. Дуже точно пояснила таке ставлення до цієї проблеми законодавець Е. А. Флейшиц. Вона наголошувала: "Розходячись у відмові "персоніфікувати" підприємство з одним із поширених поглядів ділового обороту, європейські законодавства служать справжнім потребам цього обороту. Адже якщо серйозно і послідовно здійснювати на практиці конструкції підприємства як юридичної особи, то довелося б не тільки відмовити підприємцеві в праві розпоряджатися підприємством як цілим, а й неможливо було б обґрунтувати і право підприємця на доходи підприємства".

Типовість рекламних текстів, які розробляються маркетинговими службами консультаційних фірм, призводить до того, що клієнти не в змозі відрізнити одну консультаційну фірму від іншої. Персоніфікація маркетингу консалтингової послуги сприяє ідентифікуванню клієнтом послуг конкретної консультаційної організації.

Результатом маркетингової діяльності є кількість і якість (інноваційний потенціал, профіль та місце фірми в галузі) клієнтів, з якими працюють консалтингові фірми.

Отже, аналіз клієнтських організацій, видів послуг, а також частки інтелектуальних та творчих робіт у їх загальному обсязі може характеризувати напрямок розвитку консалтингової фірми.

5. Проаналізуйте основні види комунікативних бар’єрів, причини їх виникнення, шляхи подолання.

Побудова комунікативного процесу та керування ним передбачає виявлення бар'єрів ефективних комунікацій і розуміння того, як їх треба долати. Бар'єри можна розділити на два класи: індивідуальні та організаційні.
Індивідуальні бар'єри - це погане вміння слухати, невідповідність жестів, упередження до чогось, змушування до комунікацій.

Організаційні бар'єри - стосуються організаційних умов, в яких відбуваються комунікації - проблеми спілкування, різні статуси або владні відмінності, різне сприйняття, перевантаження.

Для подолання цих бар'єрів можна використати як індивідуальні, так і організаційні навики та вміння менеджера.

Індивідуальні навики - розвиток уміння слухати, заохочувати двонаправлені комунікації, розуміти мову і значення слів, поважати позиції як одержувача так і відправника.

Організаційні навики - домагатися мети, регулювати інформаційні потоки, розуміти цінність засобів комунікацій.

Для забезпечення сприйняття змісту комунікації необхідно, щоб інформація, яка надходить із центрів прийняття державно-управлінських рішень, була спрямована на те, щоб зробити процес комунікації доступним, зрозумілим, прийнятним, емоційно-позитивним. Це можливо за умови дотримання певних психологічних вимог до змісту політичної комунікації — простоти, доступності, зрозумілості, лаконічності.

Простота змісту комунікації — це вміння подати інформацію зрозумілою мовою, логічно, аргументовано, не вдаючись до складних форм і громіздких мовних зворотів. Складність змісту комунікації спричиняє додаткові бар'єри у її сприйнятті.

У цьому контексті фахівці рекомендують:*    

надавати перевагу коротким реченням, уникаючи водночас у викладі матеріалу «телеграфного стилю»;*     

не вживати надмірно складних синтаксичних конструкцій;*    

важливу для сприйняття інформацію краще подавати в простому реченні;*    

уникати пасивних речень;*    

якомога менше в інформаційних текстах використовувати найвищий ступінь порівняння, оскільки тоді інформацію можуть сприймати як перебільшення;*    

економно використовувати прикметники (їх надмірність у текстах повідомлень створює враження неприродності).

Рівність психологічних позицій учасників комунікативної взаємодії — наступний психологічний принцип, дотримання якого сприяє досягненню ефективності політичної комунікації й обумовлений двостороннім взаємним характером комунікаційного процесу. Для досягнення психологічної рівності в процесі комунікативної взаємодії пропонується:* 

демонструвати щирий інтерес до позицій учасників комунікації, розуміння їх потреб, незалежно від того, яку роль вони виконують — партнерів чи опонентів;*   

відмовитися в процесі комунікації від зверхнього, менторсько-повчального тону, наказів і погроз, претензій, іронії й сарказму;*  

намагатися поставити себе на місце протилежної сторони, щоб зрозуміти її прагнення, бажання, інтереси;*  

уникати зловживань критикою та засудженнями;*  

час від часу використовувати похвалу, виявляти розуміння й умовну підтримку як партнерів у спілкуванні, так і опонентів.

У процесі політичної комунікації, як і