По-перше, недостатнє розуміння зі сторони учасників комунікаційного процесу важливості тієї чи іншої інформації.

По-друге, недоліки в процесі побудови самої інформації, що часто проявляється в її неправильному розумінні. Такі ситуації можуть бути спричинені недостатньою переконливістю інформації; відсутністю акцентування на основному; складністю формулювання завдань; неправильною побудовою фраз та невдалим використанням слів, що може призвести до подвійного їх тлумачення; відсутністю конкретних вказівок щодо дій тощо.

По-третє, неадекватний психологічний настрій учасників комунікативного процесу (упередженість, негативне ставлення до джерела інформації, наявність певних стереотипів, відсутність зацікавлення тощо).

По-четверте, громіздкість структури комунікативного процесу й можливість перекручення інформаційного повідомлення на певному етапі його шляху до споживача.

По-п'яте, недосконалість системи «зворотного зв'язку».

Оптимальними методами подолання таких бар'єрів, на думку фахівців, є:*     

доведення до об'єктів комунікації адекватної інформації з проблеми, яка потребує розв'язання (і іншому випадку пошук відповідей на поставлені запитання здійснюватиметься в тих джерелах, де достовірна інформація відсутня);*     

використання пояснень і обґрунтування інформації, повідомлень; переконання виконавців у необхідності, актуальності, можливості виконання розпоряджень;*     

дотримання принципів раціональної побудови інформації (чіткість, послідовність, логічність, простота, конкретність, дієвість);*    

урахування соціально-психологічного клімату в установі, організації, суспільстві загалом;*  

налагодження дієвого «зворотного зв'язку» для визначення рівня сприйняття інформації та виконання наказів і настанов.

Суттєва роль у процесі здійснення політичної комунікації належить владним PR-службам. Організація їх діяльності з метою забезпечення дієвих, ефективних комунікативних зв'язків повинна здійснюватися на основі міжнародно визнаних принципів інформаційної відкритості влади, а саме:*    

презумпція доступності інформації (максимальне оприлюднення). Уся інформація про діяльність органів влади підлягає широкому оприлюдненню (за винятком тієї, що обмежена спеціальними нормативно-правовими актами);*    

інформаційна відкритість — публікація і обов'язкове розповсюдження суспільно важливих документів, за винятком обґрунтованих обмежень;*    

заохочення (стимулювання) відкритості урядових структур;*    

обмеження сфери встановлених винятків щодо відмови в отриманні інформації, їх обґрунтування й сувора відповідальність за порушення правил надання потрібної інформації;*    

пріоритет «громадського інтересу» — законодавчий захист можливості оприлюднення інформації, навіть якщо вона становить виняток (за наявності для цього достатніх підстав);*    

безкоштовність надання інформації органами державної влади (за винятком тих послуг, які не передбачені чинним законодавством або потребують надмірних витрат);*  

відкритість засідань органів державної влади та місцевого самоврядування для широкої громадськості.

Список використаної літератури:
1. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1997.

2. Психологія: Підручник. За ред.Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2001
3. Сердюк О.П. Основи управління комунікативним процесом: Підручник.- К.,1998.
4. Шепель В.М. Управленческая психология. – М.: Экономика, 1984.
5. Шпалинский В.В., Помазан С.А. Психологія управління: Навчальний посібник. – Хар¬ків: Веста: Вид-во „Ранок”, 2002.