служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організацій і функціонування державної служби, зумовлюють значимість, закономірність і соціальну цінність відносин, які виникають у системі державної служби. Відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості.
Система принципів державної служби складається з конституційних, зумовлених положеннями Конституції та законодавства України, і організаційно-функціональних, які віддзеркалюють засади побудови та функціонування державного апарату та державної служби.
До конституційних слід віднести такі принципи:
служіння народу України;
верховенство Конституції України та законів над іншими нормативно-правовими актами;
демократизм і законність;
пріоритет прав і свобод людини та громадянина;
гуманізм та соціальна справедливість;
єдність державної влади;
поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову;
рівний доступ громадян до державної служби;
позапартійність державної служби, відокремлення релігійних об’єднань від держави.
Організаційно-функціональні принципи державної служби визначені в спеціальних законодавчих та інших актах про державну службу, які визначають специфічні відносини державно-служ-бового характеру. До них належать такі принципи:
обов’язковість для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади та їх керівниками в межах їхніх повноважень і згідно із законодавством України;
єдність основних вимог, що висуваються до державної служби;
професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі державних службовців;
прозорість у здійсненні державної служби;
персональна відповідальність державних службовців за рішення, які вони готують і приймають;
дотримання прав і законних інтересів суб’єктів системи державного управління;
стабільність кадрів державних службовців у органах державної влади.
Зазначені цілі, завдання і принципи обумовлюють головні функ-ції державної служби, зокрема:
забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;
планування, прогнозування та наукове супроводження розвитку державної служби;
залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі професіоналів;
побудова кар’єри та просування по службі на основі особистих якостей, заслуг і результатів роботи державних службовців;
формування, контроль та постійне вдосконалення нормативно-правової бази державно-службових відносин;
створення та підтримка сучасного інформаційно-аналітич-ного забезпечення державної служби;
організація професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу державної служби;
здійснення ефективного управління державною службою та контролю за виконанням законодавства з питань державної служби;
забезпечення зв’язків із громадськістю.
Закон України «Про державну службу» визначив основні засади професійної діяльності державних службовців.
Право на державну службу мають громадяни України незалеж-но від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку. Прийом на державну службу здійснюється на конкурсних засадах. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця.
Окрема стаття Закону «Про державну службу» визначає етичні норми поведінки державних службовців. Вони повинні сумлінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Забороняється проявляти бюрократизм, упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання, громадян або конкретної особи.
Законами «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією» встановлені певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Державні службовці не можуть брати участі в акціях, що суперечать національним інтересам України, здійснювати вчинки, які ускладнюють функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування або які можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях. Державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю особисто або через посередників, входити до складу керівних органів підприємств та інших суб’єктів господарювання, що займаються підприємницькою діяльністю, сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою отримання винагороди, приймати подарунки чи послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю. Державним службовцям дозволено займатись науковою, викладацькою, творчою діяльністю, а також медичною практикою на умовах сумісництва.
Статус державного службовця визначається порядком утворення та припинення державно-службових відносин, правами, обов’язками державного службовця, матеріальним та соціально-побутовим забезпеченням.
Основним критерієм положення державного службовця в структурі державного апарату є категорія посади, яку він обіймає, що визначається організаційно-правовим рівнем органу державної влади чи місцевого самоврядування. Законом України «Про державну службу» визначено сім категорій посад державних службов-ців та 15 рангів, розподілених відповідно до категорій.
Права, обов’язки державного службовця та гарантії держави перед ним визначаються Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими законами.
Проведення єдиної державної політики та функціональне управління державною службою є компетенцією Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба), якому рішенням уряду надано статус центрального органу виконавчої влади. Його нормативні акти з питань державної служби обов’язкові для всіх органів державної влади та місцевого самоврядування.
Процес розвитку державної служби необхідно розуміти як здійснення на базі програмно-цільових стратегічних і тактичних документів цілеспрямованих перетворень, наслідком яких має стати оновлена система державної служби в Україні.
Ці перетворення мають передбачати послідовні і обов’язково узгоджені правові, організаційні, інформаційні, матеріально-тех-нічні, фінансові та інші практичні заходи, спрямовані на забезпечення єдності всіх елементів, що становлять державну службу, на чіткий взаємозв’язок усіх її інституційних положень і корпусу державних службовців.
Виходячи з основних положень розвитку державної служби в Україні, зафіксованих у Концепції адміністративної реформи, можна виділити такі проблемні блоки питань:
створення системи державної служби, здатної охопити всю «піраміду» української державності та забезпечити результативне та ефективне функціонування механізму держави;
законодавче та інше нормативне регулювання державної служби як цілісного соціально-правового інституту;
удосконалення системи професійного розвитку всіх категорій державних службовців, у тому числі з використанням