І порад. епоха Просвіт., бо саме в цей період відбув. перех. від реліг.-міф мислень раціон. до соціального. Нове розуміння суспільства було викл. у праці Монтеск’є “Про дух законів”. Друга прич.- зародж. світської науки (XVI-XVIII).

Дальше бурж. ФР. і Ам. револ. Саме п.і. виник. після Фр. револ. 1796 р. вперше п.і. викор. у своїй праці Антуан Дестю де Тресті “Елементи і”. На його думку найб внесок зробили Локк, Гельвецій, Гольбах. За ним і. – наука наук, яка була повинна з’сув. походж всіх нау. Ідеологія має служити суспільству, бо носить ідеї справедливості і рівності. Ідеологія – наука про ідеї, завдяки яким аналізуючи дух. діяльність люд і сутність понять, ідеологи повинні були виробити правила для існув насел. Ці конц. він втілив у реф освіти у Фр.

Вперше негат поставився до і Наполеон, бо вони не вірили нагальним проблемам.

На поч. ХІХ ст. і. на засіб легітимації вл Б-я поч. Режим, який прагне стаб має легітимізувати себе за доп. б-я І.І ств. фі-фи.

Ще прич. виник і. – складний розв. суспільства. Суспільство – наслідок діяльності людини, а що керуються і.

Амосов і – певна словесна модель, які оцінюють дії гр.-на і держави. На його думку і в суспільстві має розділ лю. і визнач. взаємовід між ними.

Оксфордський словник: і . – б-я докладна і внутр послідовна форма ідеї за доп яких соц. групи пояснюють світ. лю сприйм навк. серед. за доп і, бо вона і утв. лю. свідомість.

Маркс і Енгельс: і. – фальшива свідомість, прирівнювали і до рел., тому на поч.. ХХ ст. з’являється пон. пролетарської і.

Ленін і. полід на 2 групи: громадянську і соціалістичну, вказ. на класовий характер і. за соціалізму І. називали систему поглядів і ідей, в яких оцінюються віднос лю до діяльності. У класов. суспільстві І. є завжди класовою.

На поч. ХХ ст. був і ін погляд на і.

Представники Франкфурт. школи Маркізе, Фромм і ін. негат. ставидися до і. але критик її вони за розг взаєм і. і суспільство, а тот. – усього класу.

У 1958 р. Бел висунув конц. кінця епохи і., яка поляг в тому, що і. вже не відігр. вел. ролі, бо немає клас. бо-би і утв. загальнонап. партії. Але ця конц. утопічна, бо у 70-х рр.. відбувся розквіт І.

На думку суч. вч. і. – різновид корпорант свідом., яка виправдовує зазіхання окр. групи осіб на вл. і прагне відповідно підкорити гром. думку власним цілям.

Різні груп вчених.

І. заг процес виробл. ідей, цінностей у реал. житті.

І. – ідей і перекон., які ха-ють певні групи, що

І. – ідеї, що допом легітимізув. існуючу пол. вл.

І. – за без. і легітимізм. інтер. різних соц. гурп з різнми ітер.

І. – ілюзорна свідомість, яка пов’яз. не з інтер. пануючого класу, а з матер. переконаннями.

Риси ідеології:

об’єднує лю

спрям. на певну дія-ть

є активною

легітимізує

універсальна

обмежує бачення світу, бо тракт. дійсність з т. з. певних соц. верств на-ня.

динамічна, бо пост розв і прагне забезпеч найоптим розв су-ва

комплементарна, бо доповн. одна одну, протистав і впливають

кожна з і. нав’язує су-ву своє бачення світу.

В науці є 2 підж. Щодо бач. І.:

партикуляриський: є розбіжності між І., вони завжди протистоять і борються між собою за перемогу, завжди діють в одному просторі, але не зближ. ха-ний для практичної пол.

холістичний: І. є цілісністю, мають більше спільного, ніж відмінного.

Це філос. т.з. на і.

І. поєднюється з псих. утв. свідомості і. належить до теорем. свідомості. Але на відміну від науки, І. поєднує знання і вірування і залежно від типу І. переваж. або 1 або 2. якщо наукове >, то вона раціоналістична, якщо на забоб., міф. – то іррац.

Ідеологія – теор. узагальнена си-ма поглядів і переконань стос. Су-ва в якій теор. і емпір. знання перепліт. з вірув. І ціннісними орієнтаціями. Є конц., які поясн. коли і чому виник. І., яка їх роль:

І. І. форма віровчення, яка служ. інструментом захисту панівних суп. інтер. За нею І. свідомо прихов. істинний стан справ у су-ві.

ІІ. Конц. напруження, яка пов’яз. виникн. і. з крит. моментами розв. су-ва, якщо в су-ві нагромадж нерозв’яз. пробл. і виник. потреба в альтерн. способах розв’яз. проблем, тоді винвик. І.

ІІІ. Функціон. конц. і. – інструмент соц. інтеграції, за доп. певних ідей об’єдн. лю. у вел. спільноти.

IV. І. – інструмент обгрунт. групов. інтер. і об’єдн лю. на їх захист. І. – теор. опрацьоване відображу. специ. поглядів цінностей і інтер. класів, націй, конфес., які поч. вход. у пол. процес.

Перша конц. Вебер, Менгейм, Дюркгейм, Маркс. І – державні конц. На осн. цих поглядів у 50-х рр. ХХ ст. зародж. конц. де ідеології за якою зх. су-ва вважались деідеологізованими. Але вони перейшли до реідеологізації, бо саме і. підтрим. існуючий політ. режим.

Ін. конц. форм у криз. етапи розв. сус-ва, коли накопич. нерозв’яз. пробл. Тоді І. відіграє інтегруючу роль.

IV. тлумачить І. як теорем. узагал. поглядів на суп. розв. через інтер. певних груп на-ня.

І. творять лю., які творять еліту нації і намаг. виступ. від імені всього