Зміст

Вступ ............................................................................................................... 3

Стратегія управління підприємством

Основні поняття та визначення .............................................................5

Класифікація стратегій ...........................................................................20

Організація діяльності з розробки стратегій ........................................40

2. Характеристика ПП “Рітас”

2.1 Сфери діяльності підприємства ............................................................46

2.2 Організаційна структура ПП “Рітас” ...................................................49

2.3 Опис продукції та послуг ......................................................................51

2.4 Аналіз кадрового забезпечення підприємства ....................................54

3. Розробка стратегії запобігання банкрутству

3.1 Аналіз стану ПП “Рітас” і діагностика можливих

причин банкрутства ................................................................................59

3.2 Розробка рекомендацій з їх ліквідації .................................................80

3.3 Стратегія запобігання банкрутства ...................................................84

Загальні висновки та пропозиції ...................................................................86

Список використаної літератури ..................................................................89

Додатки ...........................................................................................................93

1. Стратегічне управління підприємством

1.1. Основні поняття і визначення

Для того щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління та його ідеологію, розглянемо головні епохи економічно-го розвитку з кінця XIX ст.

Період з 80-х років XIX ст. до 30-х років XX ст. був епохою масо-вого виробництва, що характеризувалася процесом формування інфра-структури масового виробництва. Головним завданням підприємств була максимізація обсягів виробництва однорідного товару з мінімаль-ними витратами.

Період із 30-х до 50-х років XX ст. називають епохою масового збуту. Критичною точкою переходу став момент, коли пропозиція однорідної дешевої продукції перевищила попит. Для цього періоду і для виробництва характерним, перш за все, було прагнення вироб-ників впливати на споживачів, використовуючи розширення номен-клатури продукції, що випускається, вдосконалення організації збу-ту, інтенсифікацію рекламних зусиль. У цей період зароджується маркетинг як філософія бізнесу, в центр уваги якої було поставлено необхідність виявлення, передбачення, формування і задоволення потреб клієнтів. З погляду стабільності та передбачуваності ця епоха характеризується як епоха відносної стабільності й передбачуваності.

З середини 50-х років розпочинається постіндустріальна епоха, котра триває досі. Головними рисами нової епохи є прискорення темпів НТП та новий рівень добробуту, досягнутий суспільством, що об'єктив-но веде до зміни структури економіки і певною мірою її ідеології (зростання частки послуг у ВНП, високий ступінь диверсифікації продукції, посилення уваги до негативних факторів прогресу — за-бруднення навколишнього середовища, інфляції, монополізму тощо), а також підвищення темпу протікання економічних процесів. Зміни, що відбулися в системі суспільного відтворення, значно ускладнили не лише оперативне управління, а й управління з урахуванням май-бутніх тенденцій за рахунок зниження міри їхньої визначеності. Сучасна епоха характеризується посиленням інтенсивності конку-ренції в цілому й ускладненням її структури, що в сукупності зі зростанням вартості робочої сили та сировинних ресурсів посилило інтернаціоналізацію або глобалізацію підприємницької діяльності.

Аналіз епох засвідчує неухильне ускладнення структури зовніш-нього середовища організації, прискорення темпів зміни параметрів зовнішнього середовища у часі. Ці фактори в сукупності ускладни-ли управління організаціями, особливо диверсифікованими — кон-цернами, конгломератами.

У теорії стратегічного менеджменту розрізняють довгострокове та стратегічне управління сучасними організаціями. Ідеологія довго-строкового управління прийнятна в тих випадках, коли майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій розвитку. Маєть-ся на увазі тенденція зростання. Вважається, що майбутнє буде при-наймні не гіршим від минулого і теперішнього. За припущення задо-вільної точності екстраполяції можливо завчасно розрахувати потре-би в праці й капіталі. Головним інструментом довгострокового пла-нування є бюджетування, тобто розробка довгострокових планів для всіх сфер діяльності, інтегрально представлених у бюджеті на квартал, рік, п'ятирічку. Тому довгострокове управління характерне для епохи масового виробництва і певною мірою епохи масового збуту.

Ідеологія стратегічного управління ґрунтується на припущенні про неможливість із достатньою мірою точності передбачати довгостро-кові тенденції, тобто вона характерна для постіндустріальної епохи.

Головна ідея переходу до стратегічного управління полягала в усвідомленні необхідності перенесення центру уваги вищого керів-ництва на зовнішнє середовище для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Наведемо кілька визначень стратегічного управління. Стратегічне управління — це процес управління з метою здійснення місії організа-ції за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням.

Стратегічне управління — це набір рішень і дій щодо формулюван-ня та виконання стратегій для того, щоб досягти мети організації.

Стратегічне управління — це система управління підприємством, котра ґрунтується на розробці та реалізації стратегії підприємства.

Яке б ми не взяли визначення стратегічного управління, в них робиться наголос на тих або інших його аспектах, особливостях або відмінностях від звичайного управління.

У зв'язку з прискоренням змін умов підприємницької діяльності у другій половині XX ст. перед підприємствами виникла необхідність по-новому розв'язувати завдання досягнення мети. А тому поняття стратегічне управління підприємством набувало нового змісту.

Так, стратегічне управління в 50—60-х роках розглядалося як довгострокове планування виробництва та освоєння ринків. Довго-строкові плани ставилися в центр уваги при виборі стратегічної по-ведінки підприємства.

У 70-х роках стратегія управління — це вже не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір бізнесу, яким слід займатися, рішення, що робити з бізнесом, який був успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.

У 80-х роках динамізм зовнішнього середовища настільки усклад-нив завдання вчасної адаптації до змін, що створення потенціалу змін, здатності підприємства належним чином реагувати на зовнішнє середовище стало в центр управління підприємством.

Стратегічне управління визначається як управління підприєм-ством, при якому основою стратегічних рішень є вибір поведінки підприємства в даний момент, який розглядається як початок май-бутнього. Отже, рішення при стратегічному управлінні визначають-ся обставинами, які виникають. їхнє виконання має дати не лише відповідь на виклик з боку зовнішнього середовища, а й забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, які відбуваються.

Необхідно зауважити, що в сучасних умовах стратегічне управління є одним із найважливіших факторів успішного виживання та роз-витку підприємств у ринкових умовах, які постійно змінюються.

Відсутність стратегічного управління виявляється передусім в таких формах.

По-перше, підприємства плакують свою діяльність на основі того, що середовище або взагалі не буде