змінюватися, або в ньому не буде відбуватися якісних змін. Спроби скласти довгострокові плани, в яких детально розписується, що, коли і як робити на довгостроковий період, або робляться спроби знайти єдино правильне рішення на багато років наперед і т. ін. — все це ознаки нестратегічного управління.
Стратегічне управління в кожний даний момент визначає, що підприємство має робити сьогодні, щоб досягти поставленої мети у майбутньому, виходячи при цьому з того, що середовище підприєм-ства, а схоже й умови його функціонування будуть змінюватися.
При стратегічному управлінні здійснюється погляд немовби з майбутнього в сьогодні, сьогодні визначаються та здійснюються дії підприємства, які забезпечують йому певне майбутнє.
Навпаки, при нестратегічному управлінні складається план кон-кретних дій як на теперішній час, так і на майбутнє, апріорі спираю-чись на те, що чітко відомий кінцевий результат і середовище не будуть змінюватися.
По-друге, при вестратегічному управлінні вироблення програм дій роз-починається з аналізу внутрішніх можливостей та ресурсів підприємства. При такому підході дуже часто виявляється, що підприємство не спроможне досягти своєї мети, тому що досягнення їх принципово залежить від можливостей і потреб клієнтів, а також від поведінки конкурентів.
Усе, що може визначити підприємство на основі аналізу всіх внутрішніх можливостей, — це кількість продукції, яку воно може виготовити, і витрати, які при цьому може понести. Банальну істину, що кількість продукції, яку буде викуплено, і її ціну визначає ринок, часто забувають.
Тому планувати діяльність підприємства, виходячи з аналізу внутрішніх ресурсів і можливостей раціонально використовувати їх, означає йти всупереч принципам стратегічного управління.
У практиці менеджменту підприємства є ряд обмежень на вико-ристання стратегічного управління з погляду його універсалізму для будь-яких ситуацій і завдань.
По-перше, стратегічне управління за своєю природою і сутністю не дає, та й не може дати точної і детальної картини майбутнього.
Опис бажаного майбутнього стану в стратегічному управлінні — це сукупність якісних побажань стосовно того, в якому становищі має перебувати підприємство, яку позицію воно має займати на рин-ку та в бізнесі, яку мати організаційну культуру, у які ділові групи, об'єднання має входити тощо.
По-друге, стратегічне управлінню не може бути зведене до набору рутинних правил, процедур і схем. У його межах немає теорії, котра визначає, що і як робити при вирішенні певних проблем, завдань або у певній ситуації.
Стратегічне управління — це певна філософія або ідеологія бізне-су та менеджменту. І кожним окремим керівником воно розумієть-ся й реалізується значною мірою по своєму. Звичайно, існує ряд ре-комендацій, правил і логічних схем аналізу проблем та вибору стра-тегії, здійснення стратегічного планування й практичної реалізації стратегії. Проте загалом на практиці стратегічне управління — це:—
симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва, щоб вести підприємство до стратегічної мети;—
високий професіоналізм і творчість персоналу, який забезпе-чує зв'язок підприємства з середовищем, оновлення підприємства та його продукції, реалізацію поточних планів;—
активне залучення всіх працівників до реалізації завдань підприємства, до пошуку найкращих шляхів досягнення його мети.
По-третє, необхідні величезні зусилля та великі витрати часу і ресурсів для того, щоб на підприємстві почав здійснюватися процес стратегічного управління, зокрема:—
введення та здійснення стратегічного планування, котре відрізня-ється від розробки довгострокових планів, обов'язкових до виконання;—
створення служб для здійснення моніторингу середовища, служ-би маркетингу, зв'язків із громадськістю.
По-четверте, значно посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення. Особливо трагічними бувають наслідки неправильного прогнозу для підприємств, котрі здійснюють безальтернативний шлях функціонування або реалізують стратегію, яка не піддається принциповому керуванню.
По-п'яте, при здійсненні стратегічного управління часто наголос робиться на стратегічному плануванні. Однак, цього, як правило, не-достатньо, оскільки стратегічний план не забезпечує його обов'язко-вого виконання. Насамперед найважливішою складовою стратегіч-ного управління є реалізація стратегічного плану. А це передбачає перш за все створення певної організаційної культури, котра дає змогу реалізувати стратегію, створення систем мотивації та організації праці, створення певної гнучкості підприємства.
Отже, стратегічне управління визначається як технологія управ-ління в умовах підвищеної нестабільності факторів зовнішнього се-редовища та невизначеності їх у часі.
Стратегічне управління як технологія ефективного управління за умов підвищеної нестабільності й невизначеності факторів зовнішнього середовища особливо актуальне для підприємств, які мають диверсифікований портфель бізнесів, тобто виробляють товари та послуги різного функціонального призначення й діють у різних сферах бізнесу. Управ-ління портфелем сфер бізнесу в умовах невизначеності факторів зовнішнього середовища та нестабільності їх в диверсифікованих орга-нізаціях називається корпоративним стратегічним управлінням.
Головні етапи процесу стратегічного управління такі (мал.. 1): визначення бізнесу та місії організації; розроблення довгострокової і короткострокової мети; розроблення стратегії; реалізація стратегії; оцінювання та контроль виконання стратегії, коригування попередніх етапів. Ці етапи (процеси) логічно витікають один з одного. Проте існує стійкий зворотний зв'язок і, відповідно, зворотний вплив кож-ного етапу на решту і на всю сукупність у цілому. В цьому полягає важлива особливість структури процесу стратегічного управління.
Мал. 1.1. Етапи процесу стратегічного управління
Етапи стратегічного управління, як правило, частково збігаються в часі й здійснюють взаємний вплив. Стратегічне планування визна-чає характер стратегічного управління. Спроможність до стратегіч-ного управління передбачає наявність у керівництва фірми певних здібностей та вміння реалізувати їх у конкретних умовах підприєм-ницької діяльності.
Перша — вміння змоделювати ситуацію. Цілісне уявлення про можливості та перспективи фірми передбачає розуміння закономірно-стей взаємодії між потребами, споживчим попитом, діяльністю кон-курентів і якістю їхньої продукції та потребами власної компанії і її спроможностю задовольняти потреби клієнтів. Отже, керівництво повинне перш за все виробити стратегічний тип мислення, спираю-чись на аналіз реалій ринкового середовища та прогнозуючи його. Однак складність і мінливість аналітичної роботи ускладнює мож-ливість моделювання ситуації. Чим