Неприпустими фаховими помилками є протиставлен-ня клієнтів соціальним працівникам, адже це може спро-вокувати недовіру, психологічне протистояння, стати не-подоланним бар'єром у їх взаємодії. Навпаки, соціальні працівники мають брати на себе відповідальність за своїх клієнтів, шукати фахово і морально вмотивованих форм і методів подолання їх проблем, зважаючи на наслідки прийнятих рішень і вжитих заходів. Як правило, вони орієнтуються не стільки на ідеологічні доктрини, полі-тичну волю, популярні теоретичні схеми, як на клієнта, особливості його буття, потреби і прагнення.

Безперечно, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов'язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рі-шень клієнта.

Орієнтація на потреби і ресурси клієнтів

Соціальна робота покликана забезпечити відповід-ність потреб людини і ресурсів соціальних систем, по-ліпшити взаємодію людини з її фізичним і соціальним оточенням.

Потреба — необхідність у чомусь для підтримки життєдіяльності організму людини, соціальної групи, суспільства; внутрішня спону-, ка активності; стан організму, особи, соціальної групи, суспільс-тва, що виражає залежність від об'єктивного змісту умов їхнього існування і розвитку.

Поняття «потреби» охоплює своїм змістом індивіду-альний і загальносоціальний рівні. З погляду індивіда воно позначає необхідні умови життя певного якісного рівня, заданого не тільки фізіологічними потребами, а й уявленнями про якість життя. На загальносоціальному рівні потреби розглядають як суспільні відносини щодо можливостей споживання матеріальних, духовних благ і послуг. Ці відносини розширюють або звужують, а та-кож трансформують можливості особи стосовно задово-лення своїх потреб.

Потреби людини є результатом взаємодії об'єктив-ного і суб'єктивного. Формуючись під об'єктивним впливом навколишнього середовища, вони відобража-ються у свідомості, набуваючи суб'єктивної форми сво-го існування. Усвідомлені потреби спонукають до діяль-

ності, генерують соціальну активність населення. Для реалізації потреб необхідні не лише мотиви, а й умови, які залежать від рівня розвитку цивілізації, характеру суспільних відносин на певний історичний момент. Ці відносини визначають особливості життя як великих сукупностей людей, так і громад, спільнот індивідів. Вони охоплюють політичну, економічну, правову, ду-ховну, професійну та інші сфери. Пов'язані вони з фор-мами і способами соціальної діяльності людей, спіль-нот, їх соціальними потребами та інтересами, надаючи широкі можливості для їх задоволення або, навпаки, обмежуючи, звужуючи їх. Відсутність можливості реа-лізувати свої потреби на індивідуальному рівні усклад-нює соціалізацію людини, деформує її особистість і поведінку, вселяє їй почуття меншовартості, безвідпові-дальності, агресії, злочинності. На загальносоціально-му рівні це породжує різні соціальні проблеми (бідність, безробіття, злочинність, міграції тощо).

Суперечності між потребами, які змінюються у про-цесі життєдіяльності особи, і реальними можливостя-ми їх задоволення є не лише рушійною силою людської активності або причиною індивідуальних проблем, а й підґрунтям, на якому проростають соціальні проблеми, основою соціальної нестабільності. Це особливо відчут-но у суспільствах перехідного типу, в яких зазнають трансформації політичні, економічні, соціальні систе-ми, що, як правило, знижує на певний час життєвий рі-вень багатьох людей, породжує почуття соціальної не-стабільності, страх перед майбутнім, особливо у літніх людей. У цей період зазнають суттєвих змін критерії оцінювання благополуччя суспільства, людини, що теж здебільшого провокує дискомфортні емоції. Суттє-во змінюються структура і пріоритетність потреб осо-бистості.

Традиційно потреби індивідів поділяють на вітальні (необхідні для фізичного відтворення життя), соціальні (потреби в спілкуванні, соціальній оцінці), духовні (потреби в смислі життя, ідеалах, цінностях). За інши-ми критеріями виокремлюють матеріальні і духовні, ін-дивідуальні і групові, раціональні і нераціональні, по-точні й очікувані, традиційні і нові, постійні і тимчасо-ві, елементарні і складні потреби.

У соціальній роботі активно використовується об-ґрунтована американським психологом Абрахамом Маслоу (1908—1970) ієрархічна теорія потреб людини

(рис. 4.1). Відповідно до цієї теорії ієрархію (порядок підпорядкованості) потреб з огляду на їх походження утворюють первинні, вроджені (фізіологічні, екзис-тенційні), і вторинні, набуті (соціальні, престижні, ду-ховні), потреби.

Рис. 4.1. Піраміда потреб людини за А. Маслоу

До первинних потреб А. Маслоу відніс фізіологічні потреби, а також потреби у безпеці й захисті. Фізіоло-гічними є потреби у самовідтворенні, їжі, питті, повіт-рі, фізичних рухах, житлі, відпочинку, сні, охороні від несприятливого впливу клімату тощо. Вони безпосеред-ньо стосуються біологічного виживання людини і по-винні бути задоволені на певному мінімальному рівні, перш ніж стануть актуальними потреби вищого рівня. Тому їх ще називають вітальними потребами (відпові-дальними за збереження життя людини).

Потреби у безпеці і захисті стосуються не просто збе-реження життя, а і його якості (безпеки існування), тому їх ще називають екзистенційними (лат. existere — існування). Безпека є найважливішою потребою люди-ни, яка актуалізується після задоволення потреби в їжі, воді, одязі, житлі. Безпека не є чимось предметним, ма-теріальним, а виявляється як абстрактна форма жит-тєздатності і життєвої стійкості об'єктів конкретного світу. Своєю суттю і змістом потреби у безпеці спрямо-вані на захист життєвих інтересів людини, суспільства, держави, втілюють зацікавленість у довготривалому виживанні. Наприклад, фізична безпека виражає по-требу людини в міцному здоров'ї, захищеності від на-сильства над її особистістю і життям.

Вторинними потребами А. Маслоу вважав потреби в належності й любові, потреби в самоповазі і потреби в

самоактуалізації. Потреби в належності й любові (соці-альні потреби) виокремлюють людину як соціальну, ко-лективну істоту, що прагне бути рівною серед інших, а отже — мати почуття належності до спільноти через то-варишування, любов, прихильність, спілкування, тур-боту про інших і відповідну допомогу близьких, участь в громадських організаціях тощо. Цей рівень потреб по-чинає діяти після задоволення вітальних потреб і по-треб у безпеці, коли домінуючою метою для людини стає належність до групи, визнання, любов і турбота