тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані предмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребують ви-значення оптимальної потреби в них.
Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх ви-трачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за видами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.
Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техноло-гічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Величи-на нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за мето-дом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборотних коштів на основні матеріали.
Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива у непромислових господар-ствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на ос-новне виробництво.
Норматив оборотних коштів щодо тари визначається мно-женням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.
Норматив розраховується для різних видів тари: покупна, влас-ного виробництва і разова тара, яка надходить з матеріалами і не під-лягає поверненню постачальникам; яка підлягає поверненню; тарні матеріали, які враховуються за статтею «Тара».
Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн. товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації). Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устатку-вання і транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.
На тих підприємствах, де вкладення оборотних коштів у запасні частини незначні, а прямий підрахунок перехідних залишків їх утруднений, норматив оборотних коштів на запасні частини може бути розрахований укрупненим методом (виходячи із даних про за-лишки запасних частин для ремонтів і вартості діючого виробничо-го, силового обладнання і транспортних засобів). Для цього необ-хідно визначити середньорічні залишки запасних частин за виклю-ченням зайвих, непотрібних, віднесених до недіючого обладнання за звітний рік. Далі розраховують середню вартість діючого вироб-ничого, силового обладнання і транспортних засобів, виходячи із даних про їхню вартість на початок і кінець звітного року. Потім ви-значають вартість запасних частин на 1000 гривень діючого облад-нання діленням вартості середньорічних фактичних залишків запас-них частин на середню вартість виробничого, силового обладнання і транспортних засобів.
Розрахована норма оборотних коштів береться за основу розра-хунку нормативу оборотних коштів на запасні частини на плановий рік. Ця норма може коригуватися з урахуванням продовження стро-ків міжремонтних періодів у запланованому році.
Норматив оборотних коштів на запасні частини в планованому ро-ці визначається множенням середньорічної вартості виробничого, си-лового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на скориговану норму оборотних коштів на запасні частини.
Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предметів залежить від складу цієї статті. Малоцінні та швидкозношувані пре-дмети служать, як правило, менше одного року і, беручи участь у процесі виробництва, не є предметами праці. Свою вартість на вар-тість готової продукції вони переносять не повністю, а частинами.
Норматив оборотних коштів для малоцінних і швидкозношува-них предметів визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: малоцінний і швидко-зношуваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змінне обладнання; виробнича тара.
Потреба в оборотних коштах для кожної групи розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знахо-дяться в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив, беруть у рахунок 50 % їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час переда-чі зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані предмети врахову-ються за їхньою повною вартістю.
2.3. Нормування оборотних коштів
у незавершеному виробництві і витратах
майбутніх періодів
Незавершене виробництво —один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної вартості оборотних коштів. Незаверше-ним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу ви-робництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протя-гом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).
Норматив оборотних коштів для незавершеного виробницт-ва визначається з формули:
Н= З *Д * К,
де 3 — одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;
Д — тривалість виробничого циклу, днів;
К — коефіцієнт зростання витрат.
Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визна-чається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск ва-лової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі плано-вого року на 90.
Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (техноло-гічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний за-пас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний за-пас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кіль-кість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити се-редньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі проду-кції, що випускається, за плановою собівартістю.
Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів