Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподі-лу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:

К = А + 0,5 Б

А + Б

де А — витрати, які здійснюються одноразово на початку вироб-ничого циклу;

Б — наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.

До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.

До наступних витрат відносять усі інші витрати — заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо. Витрати майбутніх періодів включають виробничі витрати, здійснені в даному плановому періоді, що їх буде віднесено на собі-вартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди. До них належать витрати, зв'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвит-ку виробництва, витрати, пов'язані з проведенням гірничих розро-бок, гірничопідготовчих, розкривних та інших робіт.

Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів ви-значається за формулою:

Н = Со + Рп - Рв,

де Н — норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів; Со — сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів; Рп — ви-трати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами; Рв — витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.

Витрати на освоєння виробництва нових видів продукції вклю-чаються в розрахунок потреби в оборотних коштах на витрати май-бутніх періодів на основі розроблених підприємством кошторисів для кожного виробу, який підлягає освоєнню. Ці витрати визначаю-ться на весь період освоєння з розподілом по роках, а також на пла-новий рік по кварталах.

Розрахунок нормативу оборотних коштів на витрати майбутніх періодів здійснюється на кожний рік.

2.4. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції

До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку при-ймання продукції.

Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і по-рядку її оплати.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначає-ться як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного ви-пуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівар-тістю:

Н = 3 * Р,

де 3 — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.); Р — норма запасу оборот-них коштів для готової продукції (днів).

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислює-ться в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платі-жних документів у банк. Час на окремі операції визначається розра-хунковим способом.

За великої номенклатури продукції, що випускається, норма обо-ротних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена стосовно норм для груп продукції, які включа-ють не менше 70-80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів по-ширюється на всю готову продукцію на складі.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих оборотних коштів. Виходячи із загальної потреби під-приємства в оборотних коштах, розраховують приріст (зменшення) їхнього нормативу в запланованому періоді. Ці дані використовую-ться під час складання фінансового плану. У фінансовому плані для покриття приросту нормативу оборотних коштів мають бути забез-печені відповідні джерела.

3.ПОКАЗНИКИ І ШЛЯХИ ВИКОРИСТАННЯ

ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Ефективність використання, раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має непересічне економічне значення. Це зумовлюється всезростаючими масштабами абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному і підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує певна система техніко-економічних показників. Причому ці показники є диференційованими у залежності від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах і окремих видів предметів праці.

На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником слугує коефіцієнт добування міді з руди, а на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Зокрема на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві по виробництву мінеральних добрив — витрата сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.

На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який являє собою відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Стосовно окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина) тощо.

Більш