ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань по економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Прийнято розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія ресурсів, а шляхи економії — яким чином, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів. Зі всієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні (рис. 5.7).
Найбільші за величиною резерви підвищення рівня ефективного використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов'язані з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням так званих вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини — це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини усіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Зокрема при добуванні природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — побіжний газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали у кількості, яка забезпечує рентабельне їх добування.
Саме помітна частка побіжних продуктів у загальному обсязі вироблюваної продукції свідчить про економічну Доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємствах.
Наприклад, понад 30% виробництва різних видів лої продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургій, 10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості; на підприємствах кольорової металургії вартість побіжних продуктів у більшості випадків дорівнює загальній вартості продукції основних (профільних) виробництв.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств не відповідає сучасним вимогам господарювання. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини впродовж останніх років тримається на рівні не більше 50-60%. Незадовільно використовуються технологічні відходи виробництва на збагачувальних, металургійних і хімічних підприємствах, теплових електростанціях, м'ясокомбінатах України.
Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи — відходи виробництва та оди споживання. До відходів виробництва відносяться: інки сировини і матеріалів, що значною мірою втратили о первісну споживчу вартість (обрізки матеріалів, .лева стружка, відпрацьовані каталізатори і технічне ю, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та інші продукти переробки вихідної сировини, які не є явною метою того або іншого виробництва, а логічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, тощо). Відходи споживання охоплюють '.: виробничого споживання (різні цілком спрацьовані елементи засобів виробництва – металевий лом, гума, тара тощо).
ВИСНОВОК
Підприємства сфери матеріального виробництва і сфери послуг здатні підтримувати безперервність процесу виробництва й реалізації продукції лише за ум зви, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряд-дями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці — запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів, вони також функціонують у сфері виробництва, тобто — це також засоби виробництва.
Крім того, наявність товарно-грошових відносин, ринкові засади господарювання зумовлююсь постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими (основними та оборотними) засобами кожне підприємство для підтримання безперервно ;ті процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а якщо підприємство про-вадить торговельні операції, то й запаси покупних товарів на своїх складах, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки, головним чином у відвантажені (відпущені) товари, надані послуги, здані роботи до моменту їх оплати покупцями. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.
Для створення необхідного обсягу оборотних засобів і засобів обігу підприємство авансує (вкладає) фінансові ресурси. Той факт, що кошти, вкладені в оборотні вироб-ничі засоби і в засоби обігу, по завершенні кожного круг обороту повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в єдине поняття оборотних коштів на відміну від коштів, які вкладаються в основні засоби, тобто таких коштів, які відшкодовуються у грошовій формі поступово, мірою зносу основних засобів, і виступають як основні кошти.
Правильне розуміння економічної суті оборотних коштів потребує насамперед усвідомлення їхньої фінан-сової, грошової природи. Їх не слід ототожнювати з матеріальними цінностями, в які оборотні кошти вкладені, тобто з оборотними засобами і засобами обігу, оскільки останні є головним чином засобами виробництва (сирови-на, матеріали тощо), напівфабрикатами, готовими вироба-ми, товарами і лише в незначній частині — коштами (наприклад для виплати заробітної плати робітникам і службовцям та інші тимчасово вільні гроші).
У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.
Оборотні кошти обслуговують економічний обіг оборотних засобів і засобів обігу підприємств. Авансуючись, у грошовій формі для купівлі підприємством сировини, матеріалів, виплати заробітної плати, вони в процесі виробництва переходять у незавершене виробництво, потім у готову продукцію, у сферу розрахунків, а після реалізації готової продукції знову вивільняються у своїй первісній формі, тобто у формі коштів, готових для нового авансування.
Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину