Незавершене виробництво — це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва).

Між виробничими запасами і незавершеним виробництвом в цілому існує певний технологічний зв'язок. Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, які за величиною становлять переважну частину виробничих запасів, у процесі свого кругообороту з самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва. Інші ж види виробничих запасів цю фазу обминають.

Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розтині окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється у часі (порівняно повільно, без різких коливань). Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому впродовж останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція у динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів в цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і видатків майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені застосовуваними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Зокрема, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%);

- незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (біля 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); видатки майбутніх періодів — на підприємствах видобувної індустрії (40-50% і більше).

-палива, запасних частин для ремонтів тари);

- запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів та
інструменту (крім тих які згідно зі стандартами бухгалтерського обліку віднесені до інших активів)

- запаси незавершеного виробництва;

- запаси готової продукції і товарів.

У складі всіх оборотних коштів підприємств нормовані найчастіше становлять 70— 80 відсотків.

Мінімальні планові запаси нормованих цінностей і витрат (нормованих активів) визначаються у процесі нор-мування: з кожного елемента нормованих активів визна-чається окремий (індивідуальний) норматив, а сума інди-відуальних нормативів утворює сукупний норматив, розмір якого вказує, яка сума власних оборотних коштів має бути в розпорядженні підприємства. Норматив влас-них оборотних коштів є дуже важливим і необхідним пла-новим параметром оперативного управління фінансовими ресурсами підприємства.

Оборотні кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах і наданих послугах, строк сплати яких не настав і не оплачених у строк, у розрахунках з дебіторами за одер-жаними векселями та з інших розрахунків, а також у залишках коштів на банківських рахунках, у касі — не на рахунках, для того щоб процес виробництва й реалізації відбу-вався безперервно, необхідно, щоб оборотні кошти були вкладені одночасно на всіх стадіях кругообігу.

ІІ. СКЛАД ДОХОДІВ ВІД ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінан-сової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку під-приємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресур-сів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках. Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою:

1. одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння;

2. набуття вихідних відносин з іншими підприємствами або контролю за їх діяльністю;

3. майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.

Залежно від мети здійснення фінансових інвестицій підприємство може отримувати дохід, набувати контроль над об’єктом інвестування та мати інші вимоги. Дохід від інвестицій - це отримання процентів або дивідендів. Вплив здійснюється з метою отримання і нематеріальних вихід – доступ до технології або гудвілу, якими володіє підприємство –об’єкт інвестування, влив на його фінансову, комерційну та господарську діяльність. Воно може також володіти стратегічними запасами сировини, необхідної інвестору, або знаходитися в інвестиційно привабливому економічному середовищі тощо. Інвестиції можуть здійснюватися і з метою отримання майбутніх вигід, як, наприклад, зростання вартості акцій.

Залежно від терміну, протягом якого підприємство очікує володіти фінансовими інвестиціями, вони поділяються на поточні та довгострокові.

Поточними є інвестиції, які підприємство має намір та можливість утримувати протягом дванадцяти місяців з дати придбання або протягом операційного циклу, якщо він більше зазначеного терміну. Довгостроковими є фінансові інвестиції, які утримуються протягом терміну, який перевищує дванадцять місяців або операційний цикл.

Залежно від виду відносин між інвестором та об’єктом інвестування вони поділяються на:

- інвестиції, що засвідчують відносини позики;

- інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні підприємства.

Інвестиції, які