види реорганізації можуть сполучатися в одній схемі комплексної реорганізації, наприклад, якщо органи Антимонопольного комітету України прийняли рішення про примусове розділення (поділ) підприємства, це ще не означає, що підприємства, які виникнуть внаслідок виконання такого рішення, будуть менш ефективними економічно у сукупності, ніж підприємство, яке припинило власну діяльність внаслідок розділення. Більше того, ч. 6 ст. 27 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. передбачає примусову реорганізацію банку саме як засіб поліпшення платоспроможності банку або засіб протидії загрозі істотного погіршення його платоспроможності.
Якщо з огляду на ст. 2 цього Закону можна дійти висновку, що термін “реорганізація банку” визначається в цивілістичному сенсі як злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких має місце передача його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам, то звернення до ст.ст. 26-29 Закону доводить, що реорганізацію банку законодавець вбачає у комплексній реорганізації, тобто при реорганізації банків обов’язково треба досягти економічного ефекту, а також обов’язково провести саме системні зміни, тобто провести припинення або створення банку.
«реорганізація юридичних осіб як суб’єктів господарювання зазвичай має місце тоді, коли мають місце системні зміни у вигляді виникнення або припинення юридичних осіб»
Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.
Закон «Про банки і банківську діяльність» найдетальніше регламентує реорганізацію суб’єктів підприємництва, якими, безсумнівно, є банки. Однак і цей Закон містить деякі неточності. Так, у ст. 26 поняття «виділення» визначається через поняття «перетворення», що неточно, оскільки і виділення, і перетворення – самостійні види реорганізації юридичних осіб, відтак, не можуть визначатися одне через інше, інакше це можна тлумачити як окремий випадок перетворення.
Висновки
Отже, реорганізація юридичних осіб як суб’єктів господарювання зазвичай має місце тоді, коли мають місце системні зміни у вигляді виникнення або припинення юридичних осіб. Системні зміни, метою яких є досягнення економічного ефекту, також можна тлумачити як реорганізацію суб’єктів підприємництва. Системні зміни можуть зовсім не відбуватися, а зміни в системі юридичних осіб, які беруть участь у процесі реструктуризації, можуть не мати системного характеру, а відбуватися лише всередині окремих юридичних осіб, причому можлива передача прав і обов’язків як зобов’язального, так і речового характеру (майна) від одних юридичних осіб до інших юридичних осіб при обов’язковій наявності правонаступництва.
Такі висновки є результатом спроби виділити і дослідити лише елементарні зв’язки, які визначаються поняттям „реорганізація юридичних осіб” як суб’єктів господарювання.
Вважаємо, що подальші зусилля щодо розкриття зв’язків між поняттями, пов’язаними з поняттям „реорганізація юридичних осіб”, дозволять глибше проникнути у сутність реорганізації суб’єктів господарювання, зокрема, суб’єктів підприємництва.