За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко-номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це по-яснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старін-ня, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балан-сової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують до-рожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ре-монт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капіталь-ний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експ-луатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що по-требує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визна-чають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт Ri і перевищен-ня експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої ма-шини над поточними витратами щодо нової машини Se, а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини Кн над втрати від недоамортизації діючої машини Sa.. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: а) продуктивності діючої та нової машини (б); б) тривалості ре-монтного циклу тих самих машин (в).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ре-монт будь-якого виробничого устаткування (ep ) визначається за формулою

Коефіцієнти обчислені за даною формулою можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додат-них значень коефіцієнта ep капітальний ремонт устаткування є еко-номічно виправданим, за від'ємних - недоцільним, а за нульо-вого значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти ер, розраховані щодо всієї сукупності устаткуван-ня, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, мо-жуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта е за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фак-тичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ре-монту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необ-хідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ре-монтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ре-монту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізи-чну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ре-монтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто мак-симальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:*

збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьо-ваних деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;*

усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різ-них ланках управління виробництвом (створення розгалуженої те-риторіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними під-приємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, ко-тра означає його вдосконалення з мстою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних па-раметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк мо-дернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування ви-робничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України пока-зує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів вироб-ничого устаткування збільшує його продуктивність на 30—50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доці-льніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільо-ву) модернізацію устаткування під час проведення його капіталь-ного ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися попередньою формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт від-повідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капі-тальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, мо-жна розрахувати за формулою

де М — витрати на модернізацію. При цьому величини б, в і Se, що входять у дану формулу , треба визначати за даними модернізо-ваної та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного об-сягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптималь-них строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розра-хунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити до-тримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтво-рення -- залежатиме не лише від нормативного строку експлуа-тації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення об-сягу основних фондів.

Розширене відтворення основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й