розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснен-ня відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що пе-редбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окре-мих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, мо-дернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюва-ним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До рекон-структивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недо-цільною. Піл розширенням діючого підприємства заведено розумі-ти спорудження його другої та наступних черг, додаткових вироб-ничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язани-ми елементами єдиного відтворювального процесу, які доповню-ють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня еко-логічної безпеки виробничо-господарської діяльності.
Показники ефективності відтворення основних фондів.
Система показників, яка може вичерпно харак-теризувати ефективність основних фондів, охоп-лює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру-гий — показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в само-стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери-зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива-ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви-робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчис-лення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтво-рення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визна-чається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відно-шенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних по-казників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методо-логічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення ха-рактеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з ек-сплуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Ре-альний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й пере-дачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на ба-ланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтен-сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основ-них фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нор-мативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності викорис-тання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потре-бують лише деякі, а саме:
Коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — від-ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до техні-чної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використову-ваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визна-ти досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологіч-но правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта вико-ристання календарного фонду часу і максимальної змінності ро-боти устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної трива-лості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фон-ду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).
Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів.
Протягом останніх років на більшості під-приємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефектив-ності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відпо-відно 5—6 та 2—3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт еконо-мічного спрацювання досягає 50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізич-но спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим пе-редовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підви-щення ефективності відтворення основних фондів, зростання тех-нічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою макси-мально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устатку-вання, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва