України системи валютного контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Національний банк надаватиме митній службі в електронному вигляді перелік ліцензій на право здійснення банківських операцій із пунктів діючих ліцензій та отримуватиме від ДМСУ реєстри вантажно- митних декларацій.

Система дасть змогу ефективно протидіяти відпливу валютних цінностей за межі України та підвищити контроль за перерахуванням валютних коштів за кордон. Перший крок у цьому напрямі вже було зроблено: 5 квітня 2000 року Державна митна служба та Національний банк підписали базову Угоду про інформаційне співробітництво.

Безумовно, запропонований механізм контролю слід випробувати на практиці та доопрацювати з урахуванням технічних можливостей задіяних у його роботі органів і відомств. Його схема містить елементи та засоби контролю, які кореспондуються між собою і створюють цілісну систему із притаманними їй технологією та документообігом. Відсутність технологічних розривів у ме-ханізмі контролю дасть змогу аналітично-контролюючим органам у робочому порядку аналізувати отримані комплексні дані, виявляти правопорушників та ставити питання про застосування до них передбачених законом санкцій.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами бо-ротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

3.3. Інвестиційна діяльність на валютний ринок України

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. У цьому разі об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності [13, с 36].

Суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, який здійснює грошову емісію за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій і впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування. Грошово-кредитна політика - це політика держави, спрямована на: оздоровлення всієї фінансової та грошової системи; зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін; стабілізацію обсягів виробництва; підвищення реальних доходів населення; скорочення дефіциту державного бюджету; упорядкування торгово-платіжного балансу; зменшення дотацій населенню та підприємствам; створення спеціального стабілізаційного фонду для підтримки дієспроможності гривні. В перші роки після здобуття незалежності держава за рахунок бюджетних коштів підтримувала збиткові підприємства замість проведення політики структурних перетворень та грошової приватизації. Такі заходи підтримки вітчизняного товаровиробника здійснювалися на фоні розвитку інфляційних процесів. Результатом стало виникнення значних обсягів дефіциту державного бюджету, який перекривався за рахунок емісії НБУ, що прискорило інфляцію і призвело до деформації у пропорціях грошової маси.

Протягом 1992-2000 рр. відбувалося збільшення грошової маси, і насамперед — за рахунок готівки в обігу, наслідком чого стала гіперінфляція у 1993 р. З плином часу структура грошової маси зазнала значних змін, які вплинули на інвестиційні процеси. Для характеристики грошової маси, як правило, використовуються агрегати М1, грошова база МЬ (гроші поза банками плюс резерви банків), які визначають інфляційні процеси та інфляційні очікування. До грошового агрегату М2 належать строкові вклади в національній валюті та кошти в іноземній валюті. Грошовий агрегат М3 містить ще й кошти за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Два останні агрегати відповідають функції грошей як засобу нагромадження і регулюють обсяги інвестиційної діяльності.

У 1992-2000 рр. в Україні більше як утричі збільшилася частка готівки в агрегаті М2 за рахунок скорочення частки грошей на поточних та строкових депозитах. Ці процеси призвели до зменшення потенційних джерел інвестиційних ресурсів. Порівняно з обсягами ВВП останні постійно і відчутно зменшувались. Це призвело до відставання темпів зростання кредитної активності. Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Разом з тим, фінансовий потенціал більшості комерційних банків недостатній для інвестиційного забезпечення значних за обсягами проектів та програм.

При мінімальній кількості проектів та максимальній їх вартості, що пояснюється високою вартістю обсягів фінансових ресурсів банку, значно підвищується ризик збанкрутувати внаслідок невдалої реалізації проекту. Фактор високого ризику і низька кредитоспроможність позичальників змушує банки підвищувати процентні ставки, що обмежує попит на кредити. Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ефективності роботи банків.

Таке становище банків пояснюється браком синхронізації банківської системи з курсом соціально-економічних змін у державі, з низькими темпами нарощування обігових коштів, відірваністю від фінансування реального сектору економіки. Така ситуація призвела до того, що вільні фінансові ресурси спрямовуються не на розвиток реального сектору економіки, а на більш прибуткові фінансові ринки, тобто посилюється відрив фінансового сектору від реального сектору економіки. Якщо не відбувається передача коштів від фінансового сектору до реального і немає надійних стимулів до інвестування, то політика банків як найбільш впливового каналу мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів починає діяти в автономному режимі.

Однією з високоприбуткових і мало ризикованих операцій банків була купівля ними ОВДП, оскільки процент за ними високий, а виплата гарантувалась державою. Отримуючи прибутки, комерційні банки спрямовували кошти на купівлю більших обсягів ОВДП, обмежуючи тим самим кредитування економіки, бо ці прибутки не поверталися в економіку. Із