Через спад виробництва, який хоч і уповільнився, але все ще тривав до 1999 р., світову фінансову кризу, падіння курсу національної валюти фінансовий стан банківської системи погіршився, зменшивши можливості довгострокового кредитування економіки. Найближчим часом політика держави повинна бути спрямована на збільшення ресурсів фінансової системи і надання їм інвестиційної спрямованості. Держава може також впливати на інвестиційну активність, відшкодовуючи процентні виплати за кредити під інвестиційні проекти у пріоритетних галузях.

Пропозиція грошей у країні залежить від грошової бази, її збільшення впливає на величину доходів, зниження процентної ставки і підвищення курсу акцій та інвестицій. Чим нижчою є норма резервування, тим більше зростають обсяги кредитування і пропозиція грошей. Інвестиції поєднані з пропозицією грошей і ставкою процента. Вони характеризують попит на позичкові кошти, які можна придбати у населення як депозити або в банках як кредити. Тому важливим важелем регулювання кредитного ринку є облікова ставка НБУ, яка визначає процентну ставку комерційних банків. Облікова ставка — це рівень процента чи ціна, за якою банк надає кредити комерційним банкам і проводить облік цінних паперів при здійсненні операцій на вторинному ринку.

Облікова ставка — це ціна, за якою гроші імітуються при їх первинному створенні НБУ. Цим визначається регулююча функція банку в грошово-кредитній політиці, яка полягає у стримуванні чи прискоренні процесів створення грошової маси. Рівень облікової ставки безпосередньо впливає на емісійні кошти. Високий рівень облікової ставки гальмує попит комерційних банків і попит на кредити в країні. Зміна облікової ставки НБУ свідчить про зміни грошово-кредитної політики і є головним індикатором для комерційних банків при встановленні ставок за кредити та депозити.

Основними методами впливу на економічні процеси за допомогою процентної ставки є грошова емісія та грошова рестрикція. Грошова емісія — це розширення участі держави на фінансовому ринку через викуп своїх боргових зобов'язань та заохочення банків до нових кредитів за допомогою зниження облікових ставок. Якщо рівень інфляції в країні низький, то результатом такої політики є короткострокове зниження ринкової процентної ставки, збільшення обсягів інвестицій та споживчого попиту. Політика грошової емісії є досить обмеженою, ефективною вона є лише за умов, коли рівень обсягів виробництва значно нижчий за можливий. Лише в цьому разі збільшення пропозиції грошей і зниження реальної процентної ставки спричинить зростання інвестицій і майже не вплине на рівень цін. Практика значної грошової емісії застосовувалась в Україні в 1992-1994 рр.

У подальшому почали використовувати засоби грошової рестрикції, які проявились у підвищенні облікової ставки відповідно до рівня інфляції, підвищенні норм обов'язкових резервів. Вища за номінальну реальна процентна ставка є наслідком стабілізаційної політики, яка базується на обмеженні первинних резервів комерційних банків. Висока процентна ставка пожвавлює приплив вкладів у банк без збільшення обсягів кредитних операцій. Прибутки банківського сектору скорочуються за рахунок підвищення дохідності депозитних операцій. Відбувається відтворення до інфляційної структури грошового капіталу в ринковій економіці та її формування в перехідній — саме в цьому закладено сутність процентної ставки в механізмі дії політики стримування інфляції.

Для економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення набуває проблема зниження інфляції до певного рівня, а також інші заходи, застосування яких дасть змогу навіть при значному підвищенні цін досягти економічного зростання. Це можливо у разі здійснення політики контрольованої інфляції при одночасній структурній перебудові економіки через реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів. У формуванні інвестиційної активності важливу роль відіграє структура джерел інвестицій за секторами економіки, яка відображена в рахунку капіталу системи національних рахунків, окремі елементи якого змінюються під дією грошово-кредитної політики держави. Джерела інвестицій формуються за рахунок чистих заощаджень та капітальних трансфертів. Частка капітальних трансфертів в Україні незначна. їх основним компонентом залишились чисті заощадження. Важливим складовим елементом структури інвестиційних джерел можуть стати заощадження населення.

Саме на це треба направляти регулюючу роль держави. Залишки у вигляді строкових депозитів становлять інвестиційний потенціал населення. Порівняно з обсягами капіталовкладень цей потенціал скорочувався, але залишався досить вагомим. І якби його вдалося використати, то спад інвестиційної активності не був би таким катастрофічним. Перелік та вплив засобів державного регулювання на інвестиційну діяльність можна продовжити формуванням лізингових відносин в Україні. Лізинг є формою непрямого державного регулювання. Переваги лізингу: можливість розширення виробництва при обмежених фінансових ресурсах, можливість викупу обладнання лізингоотримувачем при залишковій вартості після закінчення лізингової угоди, зменшення ризиків, пов'язаних з експлуатацією обладнання.

Для становлення лізингу треба одночасно проводити стимулюючу бюджетно-податкову і грошово-кредитну політику. В Україні для становлення лізингу необхідно розробити державну програму розвитку лізингу, яка б визначала правові рамки існування лізингу як різновиду інвестиційної діяльності, а також містила комплекс заходів для технічного переозброєння підприємств і нових компаній [24, с 21].

У податковому кодексі бажано було б передбачити зменшення ставки прибутку при оподаткуванні лізингових операцій, а також зменшення ПДВ при наданні лізингових послуг. Банкам необхідно рекомендувати зменшення або скасування податку на прибуток при наданні довгострокових кредитів під реалізацію лізингових контрактів. Грошово-кредитну політику держави бажано спрямувати на сприяння розгортанню мережі спеціалізованих банків, компаній фондів, які б займалися лише лізинговими послугами на пільгових умовах оподаткування та одержання державних кредитів. З метою проведення єдиної лізингової політики бажано створити Державний лізинговий комітет (фонд) — самостійний державний орган виконавчої влади, на який можна покласти розпорядчо-координаційні функції.

Проведення грошово-кредитної та валютної політики передбачає визначення та відображення: основних напрямів, завдань, пріоритетів грошово-кредитної