Зокрема, управління стратегічними змінами потрібно розглядати як процес. Як відомо, процес – це послідовна зміна станів. Процес управління стратегічними змінами – це функціонування (динаміка) системи стратегічного управління змінами або хід реалізації системою функцій управління стратегічними змінами.

На відміну від структури, яка характеризує статику управління, процес управління характеризує динаміку управління змінами. На ефективність процесу стратегічного управління змінами великий вплив здійснює ступінь досконалості інформаційної системи та інформаційних процесів, які в ній протікають.

Процес стратегічного управління змінами розглядається в різних аспектах:

методологічний – передбачає його проведення у вигляді таких етапів: ціль – ситуація – проблема – управлінське рішення;

функціональний – передбачає певну послідовність функцій стратегічного управління змінами у відповідності до ситуації: стратегічний аналіз-орієнтація – стратегічне планування – організування – мотивування – контролювання – облік – регулювання;

економічний – виявляється під час визначення потреби в ресурсах, їх оцінці, розподілі і використанні;

організаційний – полягає у послідовності використання організаційних механізмів впливу: регламентуванні, нормуванні, інструктуванні, відповідальності тощо;

соціальний – вказує на значну роль людського фактора;

інформаційний – послідовність в пошуку, обробці, передачі, збереженні, використанні даних і побудові сучасної інформаційної системи.

На практиці зустрічаються різні типи процесу управління стратегічними змінами:

лінійний – сувора послідовність етапів процесу управління (визначені цілі, ситуації, склад робіт та операцій). Використовуються інструкції і чіткі процедури, проблеми мають повторювальний характер, реалізується на технічному рівні управління змінами;

корегований – послідовне уточнення кожного попереднього етапу після завершення наступного;

розгалужений – багатоаспектність та варіантність побудови процесу управління змінами; виникає тоді, коли немає можливості узагальнено оцінити ситуацію і виділити ключову проблему з єдиним рішенням (вищий рівень);

ситуаційний – характеризується попереднім формулюванням мети впливу, яку уточнюють після оцінки ситуації, визначення проблеми і розробки рішення;

пошуковий – ґрунтується на повній визначеності мети впливу при неможливості досить повно оцінити існуючу ситуацію відносно мети і складності проблеми.

Концептуальна модель процесу управління стратегічними змінами побудована на основі системного підходу і зображена на рис.1.7. Її складають такі основні підсистеми: “Х”– цільова підсистема, “Y” – забезпечуюча підсистема, “ХY”– нормативно-законодавча підсистема, “Z”– керуюча підсистема.

Сучасний процес управління стратегічними змінами вимагає оволодіння усе новими загальними і специфічними функціями. Специфіка процесу управління стратегічним змінами визначається умовами, в яких він реалізується, враховуючи нову парадигму менеджменту.

Стратегічні зміни передбачають трансформаційні перетворення в стратегії та структурі організації, тобто управління стратегічними змінами передбачає послідовно – періодичне внесення змін в стратегію та структуру організації. Тому доцільно виділити окремою категорією стратегію змін, яка повинна бути обов’язковою складовою корпоративної стратегії.

Стратегія змін – узагальнена модель дій, спрямована на досягнення мети проведення стратегічних змін при раціональному використанні ресурсів та ефективному управлінні ними. Тут під ресурсами організації розуміємо людські, фінансові, природні, технічні, технологічні, просторові, часові, структурно – організаційні, інформаційні, фінансові та нематеріальні ресурси.

Найбільш поширеною класифікацією стратегій змін є запропонована Торлі і Уірденіусом (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація стратегій змін

Стратегія змін | Характеристика | Практичне застосування

Директивна стратегія | Нав’язування змін зі сторони менеджера, який по другорядних питаннях може «торгуватись» | Нав’язування угод по оплаті, змінах умов праці (норм, розцінок, графіку роботи тощо) в наказовому порядку

Стратегія, що базується на переговорах | Визнання законності інших учасників змін, можливість врахування їх побажань в процесі змін | Угоди з продуктив-ності, угоди з постачальниками з питань якості

Нормативна стратегія | Уточнення загального відношення до змін, часте використання агентів змін | Відповідальність за якість, програма нових цінностей, робота в команді, нова культура, відповідаль- | ність службовців

Аналітична стратегія | Підхід, що базується на чітко-му усвідомленні проблеми, збір, вивчення інформації, використання експертів | Проектна робота щодо нових систем оплати праці, використання обладнання, інформаційних систем

Стратегія, орієнтована

на дію | Загальне визначення проблеми, намагання знайти рішення, яке модифікується залежно від отриманих результатів, широке залучення зацікавлених працівників | Програма заходів щодо зниження прогулів і деякі підходи щодо управління якістю

Рішення про розробку стратегії управління змінами приймається менеджерами після усвідомлення необхідності змін. Основною проблемою при цьому є невизначеність майбутнього організації та внутрішніх і зовнішніх збурень у ній.

Управління стратегічними змінами є ключовою проблемою, що досліджується представниками школи конфігурації. Основними положеннями даної школи є твердження про те, що саме формування стратегії є процесом трансформації, оскільки розробка стратегії передбачає аналіз переходу з одного стану в інший.

Чергування періодів стійкого стану конфігурації і перехідного процесу трансформації в часі перетворюється в схематичну послідовність (концепція життєвого циклу організації). Отже, основна ціль стратегічного менеджменту –підтримка стабільності організації на відносно тривалих відрізках часу чи хоча б тих змін, які не суперечать її корпоративній стратегії. В період виникнення необхідності трансформацій стратегічний менеджмент повинен забезпечити управління процесом переходу і збереження життєдіяльності організації. Відповідно процес побудови стратегії зводиться до розробки концепції чи формального планування, до системного аналізу чи бачення керівництва, до

скооперованого навчання, колективної соціалізації чи обмежується реакціями на вплив зовнішнього оточення. Однак обов’язковою умовою є своєчасність застосовуваних дій та їх адекватність контексту. При цьому результуючі стратегії приймають форми планів чи схем, позицій, перспектив.

Питання стратегічного управління середовищем змін розглянуті вітчизняними вченими Шемаєвою Л.Г., Пономаренком В.С., Довбнею С.Б. В цих роботах суттєвого значення в управлінні трансформаціями надається діагностиці середовища організації. Нами пропонується чітко окреслити межі даного аналізу, виділивши окремо поняття «середовище змін».

Під середовищем змін розглядають сукупність чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, які безпосередньо