чинників на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).
ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структур-них змін у суспільстві.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.
Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підпри-ємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловід-ходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання деше-вих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за до-помогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів ма-теріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управ-ління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.
Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелю-вати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо.
Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зрос-тання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотива-ційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керів-ництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональ-ність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських проце-сів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Од-нією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної ви-робничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна струк-тура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, пері-одично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що поста-ють перед підприємством при зміні ситуації.
Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах пе-реважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за раху-нок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосову-ваних механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для удос-коналення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.
Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може за-безпечувати сучасна добре організована система управління, під контро-лем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства.
Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує.
