Як видно з динаміки реального ВВП, економіка України значно знизила свій економічний потенціал, нагромаджений за роки перебування у складі СРСР, як наслідок можна сказати, що криза в Україні на шляху до формування ринкових відносин має трансформаційний характер.

Зростав також показник ВВП на душу населення, але з дещо уповільненішим темпом, ніж реальний ВВП, однак це головним чином пов’язане з і зменшенням кількості населення в 1990 – 2004 роках на 4,3 млн. осіб. За даними Державного комітету статистики реальний ВВП на душу населення залишався спадним лише до 1998 року, це дає можливість говорити про те що незначне економічне зростання в 1999 році. З 1998 до 1999 реальний ВВП на душу населення зріс з 590 до 594 дол. США, а за 1999 – 2004 – зріс на 57,6% (Рис. 2).

Головними причинами, що зумовили занепад економіки України за період 1990 – 1999 років стали такі:

Орієнтація національного виробництва на внутрішній ринок СРСР, необхідність формування власної економічної системи у пострадянському просторі;

Масовий і неконтрольований суспільством характер приватизації, який штучно обумовлював доведення підприємств до занедбаного стану, щоб потім їх можна було за безцінь купити;

Жорсткий податковий прес, який загнав майже всю економіку в тінь (40-60%);

Необґрунтована політика зовнішніх запозичень, яка привела до того, що в 1998 році зовнішній борг України становив близько 56% ВВП;

Безконтрольна емісія грошей, лібералізація цін і торгівлі, що зумовлювало розкручування інфляційної спіралі;

Недосконала політика відтворення основних фондів (зменшення інвестицій в основний капітал – 6,5 раз і зношення основних фондів – 60-70%);

Відкритість національного ринку, що підривало позиції вітчизняного виробника;

Вкрай низька купівельна спроможність населення (реальні грошові доходи знизились майже в 3 рази);

Короткостроковий характер кредитування підприємств банками з високими процентними ставками, що “заморожувало” інвестиційну та інноваційну діяльність.[1]

Перехідний період в Україні, яка довгий час трансформував свою економічну систему в ринковому напрямку за сценарієм і рецептами Міжнародного валютного фонду, характеризувався значним руйнуванням економіки, перетворенням її в ринок збуту іноземних товарів, дешевий сировинний придаток розвинених країн та їх фінансового боржника.

Іншим важливим показником який віддзеркалює рівень економічного розвитку є рівень безробіття. Рівень безробіття зростав аж до 1999 року, коли динаміка ВВП досягла свого мінімуму. Завдяки економічному зростанню, яке почалось у 2000 році, безробіття зменшилось. За даними НБУ, поточний рівень безробіття є низьким – 3,2%. На рисунку 3 зображено динаміку рівня безробіття.[2]

Зовнішньо-економічний борг України який у 2006 році становив майже 6 млрд. дол. США, або 6% від ВВП також неоднозначно впливають на динаміку розвитку ринку в Україні. Його зменшення порівняно з попередніми роками можна пояснити як зменшення абсолютної заборгованості, так і зростанням ВВП (Рис.4). [2]

Нормальне функціонування ринкової економіки не можливе без існування розгалуженої інфраструктури, - сукупність ринкових установ (бірж, банків, інвестиційних фондів, страхових компаній, довірчих товариств). Останнім часом в Україні досить динамічно почала зростати кількість різноманітних банкових установ, а також інших компонентів ринкової інфраструктури, що свідчить про рух української економіки впевненими кроками до ринку.

Одним із головних пріоритетів зовнішньо-економічної політики в Україні залишався вступ до СОТ. Це тривало впродовж останніх 14 років і нарешті в лютому 2008 року відбулося засідання Генеральної Ради СОТ , на якому був підписаний протокол про вступ України до СОТ. 4 липня 2008 року Секретаріату СОТ має бути надане повідомлення про ратифікацію Протоколу Верховної Ради України. Тільки через 30 днів після повідомлення про ратифікацію Україна набуде повноцінного членства в СОТ. [3]

Вступ України в СОТ є надзвичайно важливою подією, адже сучасна українська економіка є надзвичайно експортно-орієнтованою. Частка промислової продукції, що призначена на експорт, перевищує половину загального обсягу промислового виробництва і становить 55% від ВВП. Характерним для української економіки є те, що понад 40% загального експорту припадає на продукцію металургійної галузі, хімічної та нафто-хімічної – 17% , машинобудівної –10%, аграрного сектора та харчової промисловості – понад 10%.[3]

Значний вплив на національну економіку має й імпорт. Близько двох третин його обсягу становлять високотехнічні інвестиційні товари, сировина та енергоносії, що визначає і в подальшому визначатиме динаміку економічного зростання. [5]

Структура ВВП України і його залежність від зовнішньо-економічних чинників підтверджує важливість розвитку зовнішньої торгівлі і необхідність нарощування експорту, розширення доступу українських товарів на зовнішні ринки. Саме цьому і сприятиме членство у Світовій організації торгівлі. Україна зацікавлена в стабільних і надійних експортних та імпортних потоках товарів і послуг, а членство в СОТ є важливим інструментом забезпечення такої стабільності. [2]

Наступним важливим кроком у розвитку національної економіки, і вступу в світові інтеграційні процеси має стати вступ до Європейського співтовариства, що забезпечить не тільки вільний рух товарів і послуг, а й рух всього економічного потенціалу країни, а як наслідок стабільне і забезпечене життя українців.

Висновок

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок.ь Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво