Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

продуктивності праці;

ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці.

Загальні тенденції зайнятості. Скорочення обсягів виробництва і відповідне зменшення сукупного попиту на робочу силу безпосередньо позначилось на зниженні зайнятості, передусім в таких галузях як промисловість, будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринку праці України.

Так, практично відсутня зареєстрована зайнятість підлітків, яка до початку перехідного періоду оцінювалась приблизно 100 тисячами осіб. Натомість майже вдвічі – з 1577,6 до 2625,8 тисяч осіб – зросла чисельність працюючих пенсійного віку. Що стосується зайнятості населення працездатного віку, то вона скоротилась майже на 20% і становила в 1999 році 19195,8 тисяч осіб.

Рівень зайнятості населення України протягом 1995-1999 років помітно скоротився (з 64,0 до 54,9%), так і пенсійного (з 28,7 до 19,7%). Характерно, що зазначені процеси відбувались на фоні зниження економічної активності.

Проте, важливою ознакою зайнятості в Україні є значні масштаби пропозиції робочої сили з боку пенсіонерів, що пояснюється дією соціально-демографічних і економічних чинників:

низький пенсійний вік (найнижчий в Європі) дозволяє зберігати досить високу залишкову працездатність;

низький рівень пенсійного забезпечення примушує працездатних пенсіонерів шукати додаткові джерела доходів, насамперед в сфері найманої праці.

Відносно низькі вимоги до престижності виконуваної роботи при наявності достатньої кількості вакантних робочих місць забезпечують можливості реалізації цієї трудової активності. Сільське населення починає працювати раніше, що пояснюється передусім нижчою орієнтацією на навчання після 15 років та поширеністю саме в сільській місцевості зайнятості в особистому підсобному господарстві. Друга причина відіграє важливу роль і більш пізньому припиненні трудової діяльності.

Що стосується відмінностей за статтю, то вони є більш істотними: в усіх без винятку вікових групах спостерігаються більш високі рівні зайнятості чоловіків, але в найбільш активному працездатному віці – 35-49 років – різниця є мінімальною. Відсутнє в Україні і притаманне більшості країн зниження зайнятості жінок після початку репродуктивної діяльності.

В Україні спостерігається прямий зв’язок (незалежно від статі) між рівнем освіти та рівнем зайнятості. Така ситуація віддзеркалює і більшу конкурентноздатність освічених людей, і вищу їх економічну активність. При цьому, що гендерні відмінності в рівнях зайнятості знаходяться в оберненому зв’язку з освіченістю.

Отже, ринок праці є складовою загальної соціально-економічної системи, що розвивається циклічним шляхом за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, обумовлені тим, що вона в результаті купівлі-продажу не відокремлюється від свого власника.

Пропозиція робочої сили визначається чисельністю населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці за винагороду. Попит на робочу силу визначається кількістю робочих місць. Ступінь збалансованості пропозиції робочої сили і попиту на неї характеризується зайнятістю. Однак в кожний конкретний проміжок часу частина робочої сили лишається незайнятою, а частина робочих місць – вакантними.

Зайнятість в Україні протягом 90-х років зазнала істотних змін – на фоні скорочення загальної чисельності працюючих відбулися помітні структурні зрушення, з’явилися нові форми, сформувався гнучкий ринок праці. Однак всупереч очікуванням не відбулося збільшення працюючих в сфері обслуговування.

Безробіття та його види.

Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний прогрес та запровадження нових технологій – впродовж 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Поміж всіма макроекономічними проблемами безробіття є такою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності на половину, двох – в два, три рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є і такі родини) – в два, шість рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату