Основними чинниками, котрі впливають на формування ринку праці країні є демографічні, соціальні, економічні, політичні та правові. Так, демографічні фактори - загальна чисельність населення, його статево-віковий склад - формують кількісну сторону. Старіння населення в розвинутих країнах веде до зменшення кількості працездатного населення та до збільшення навантаження на працюючих. Серед економічних чинників слід виділити ефективність ринкових реформ, структурну зміну індустріального виробництва, кризовий стан деяких застарілих галузей промисловості (зокрема, чорної металургії), інтенсивний процес концентрації виробництва, впровадження нових технологій, роботизація.

Соціальна захищеність працівників підвищить продуктивність їх праці, а правова підтримка держави допоможе працюючим громадянам ефективно користуватися своїми правами і обов'язками щодо охорони.

У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Зауважимо, що існують близькі за значенням поняття "ринок праці", "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів", "ринок зайнятості".

Існує думка, що поняття "ринок праці" та "ринок робочої сили" відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця - функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття "ринок робочої сили" дещо ширше, тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних. Поняття "ринок трудових ресурсів" уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства [18, 148]. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до масштабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття "ринок робочої сили" можна використовувати для характеристики відносин стосовно безробітних.

За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів - ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднанні, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший.

Цікавою є думка про те, що в сучасній ринковій економіці вже замало говорити про ринок праці лише як про ринок живої праці. Існують вагомі докази, також і ринку робочих місць, тому що реально і постійно існують попит на них та їхня пропозиція. Підприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працівникові трудитися на певному робочому місці. У свою чергу, і працівник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче місце. Отже, угода купівлі-продажу робочої сили відбувається лише тоді, коли робоче місце відповідає вимогам працівника, і навпаки. Згідно з цією думкою ринок праці охоплює ринок робочої сили та ринок робочих місць [18, 149].

Складається враження, що на практиці робочі місця безкоштовно надаються працівникам. Робочі місця - засоби виробництва - виступають як товари на ринку засобів виробництва, але на ринку праці вони видимих ознак товару не мають. Отже, є підстави вважати, що ринок робочих місць є відносно уособленим типом ринку, частиною ринкового господарства країни, тісно пов'язаною з іншими типами ринків, зокрема із ринком праці. Однак на сучасному етапі він може викликати лише теоретичний інтерес.

Деякі автори також використовують термін "ринок робочої сили", розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару "робоча сила"; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи; як систему відносин, які формуються на вартісній основі між роботодавцями - власниками засобів виробництва та найманими працівниками - власниками робочої сили - стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів для існування; як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, - з іншого [11,316].

Короткий аналіз визначень ринку праці або ринку робочої сили показав, що в різних формулюваннях виокремлюються такі його аспекти:

охоплення стадій процесу відтворення робочої сили;

узгодження попиту і пропозиції робочої сили;

характер відносин і механізм взаємодії між роботодавцями та найманими працівниками;

державний характер регулювання ринку праці;

охоплення категорій населення (трудові ресурси, робоча сила, наймана робоча сила);

охоплення механізмів ринку праці;

ступінь і ланка суспільного виробництва [18, 151].

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару "робоча сила", вступаючи у відносини товарного обміну. На міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорія. Досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі К.Маркс виходив з того, що робоча сила як "сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини" є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, проведеною формою якої є заробітна плата. Споживання робочої сили як і всього іншого товару здійснюється за межами ринку або сфери обігу [1, 170]. Отже, він відносив поняття "ринок робочої сили" до сфери обміну.

Проте сучасні дослідники, які, слідом за К.Марксом, багато уваги приділяють фазі обміну робочої сили на засоби існування, не зважають на те, що ринок робочої сили змінився завдяки розвитку капіталістичних суспільних відносин, переходу капіталізму в монополістичну та через ускладнення економічних зв'язків і економічних відносин. Розширилось поняття умов найму, які тепер включають не лише заробітну плату та робочий час, а й гарантії зайнятості, оплачений, але не відпрацьований час, соціальні виплати та інше.

Механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили,