у прихованій формі. Якщо, наприклад двоє зайнятих працюють на половину своїх реальних можливостей, то одне робоче місце є зайвим. Рівень прихованого безробіття можна тоді визначити у 50%. Згідно з оцінкою експертів, приховане безробіття в СРСР становило не менше ЗО млн. осіб [10, 317]. В Українській РСР не існувало ринку праці, а сфера зайнятості була однією з найбільш здеформованих сфер економіки. На державному рівні не визнавалося безробіття, як наслідок, не існувало законодавства про зайнятість населення, державних і правових інститутів ринку праці. Зайняте населення концентрувалося на державних підприємствах. Оскільки існував інститут обов'язкової паспортної приписки, то мобільність робочої сили була низькою. Державне регулювання заробітної плати сприяло незацікавленості працюючого населення [31, 240]. Ці та інші причини постали перед молодою державою.
Отже, повна зайнятість в адміністративно-командній економіці мала вигляд поголовної зайнятості маломобільної робочої сили, яка звикла отримувати низьку зарплату не за працю, а за вихід на роботу. Ця модель використання трудових ресурсів орієнтована на дешеву робочу силу з нерозвинутими сучасними потребами і високою часткою соціальних послуг низької якості, що надавалися з так званих суспільних фондів споживання.
Загалом в адміністративно-командній економіці відносини купівлі-продажу робочої сили були замінені адміністративними методами розподілу робочої сили, що призвело до неефективного використання трудового потенціалу, прихованого безробіття, надлишкової зайнятості тощо.
2.2. Формування ринку праці в незалежній Україні
Перехід до ринкової економіки передбачає формування ринку праці як частини економічної системи, в межах котрої відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва.
Ринок праці охоплює сукупність механізмів, що забезпечують узгодження та координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили та визначення її ціни, організацію оплати праці й соціальних захист найманих працівників через систему соціального страхування.
Процес формування національного ринку праці відбувається повільно й суперечливо. І це аж ніяк не випадково, оскільки сфера зайнятості була однією з найбільш здеформованих сфер економіки України за часів її перебування у складі СРСР. На момент проголошення незалежності сфера зайнятості характеризувалася:
відсутністю державних і правових інститутів ринку праці, законодавства
про зайнятість, а також невизнанням безробіття на державному рівні;
концентрацією зайнятості на підприємствах державного сектора;
відсутністю гнучкої системи оплати праці внаслідок її державного
регулювання;
низьким рівнем мобільності робочої сили внаслідок законодавчого
обмеження плинності кадрів, зміни місця роботи (через наявність паспортної
приписки, облік трудового стажу, відсутність ринку житла тощо) [14,14].
Одним із перших був сформований фіксований сегмент національного ринку праці. Його становлення відбувалося в умовах різкого дисбалансу між пропозицією і попитом на працю, попит на робочу силу визначається наявними вакансіями. Упродовж 1990-х років чисельність вільних робочих місць зменшилася більш як у 5,5 рази, що призвело до різкого скорочення попиту на працю. Така тенденція зумовлена значним падінням реального ВВП та ліквідацією підприємствами надлишкової кількості непродуктивних робочих місць, що були створені в умовах адміністративно-командної системи.
Попит на працю, як відомо, є похідним від попиту на товари і послуги. Звуження сукупного попиту в Україні внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих видатків домогосподарств зменшило і попит на працю. Зокрема, обсяги капітальних вкладень упали більш як на 80%. Низька інвестиційна активність негативно вплинула не лише на кількість вільних робочих місць, а й на здатність вітчизняних підприємств створювати їх. Якщо в 1995 році було створено 120 тис. нових робочих місць, то в 1998 році - лише 61 тис. [24, 127]. Вони забезпечували зайнятість кожного дев'ятого безробітного. Ще однією причиною зниження попиту на працю стало зменшення реальних споживчих видатків населення. Фізичний обсяг роздрібного товарообороту скоротився майже в три рази, що різко звузило ринок збуту вітчизняних підприємств. Тому чимало з них були змушені збільшувати виробничі запаси у вигляді готової продукції та ліквідовувати не лише вільні, а й наявні робочі місця.
Окрім попиту, важливим елементом ринку праці є її пропозиція. Динаміку пропозиції характеризують зміни коефіцієнта участі в робочій силі. Упродовж 1990-х років значення цього показника лише з урахуванням офіційно зареєстрованих безробітних коливалося в межах 0,75-0,85. Інакше кажучи, 75-85%.
Працездатного населення у працездатному віці були зайнятими або шукали роботу. Такий високий рівень трудової активності є, очевидно, наслідком зниження реальних доходів населення України, зокрема доходів від оплати праці. Частка фонду оплати праці у структурі ВВП зменшилася з 46,7% у 1990 році до 25% у 2000 році [ЗО, 223].
Надмірна пропозиція праці, про що свідчить зростання коефіцієнта навантаження на одне вільне робоче місце, неспроможна повністю реалізуватися у сфері оплачуваної зайнятості. Тому альтернативою її застосування для вітчизняних домогосподарств є самозайнятість - здебільшого в особистому підсобному господарстві, за даними опитувань, приблизно половина населення Іеликих міст України має такі господарства.
Отож формування ринку праці в Україні відбувається вкрай повільно. Це зумовлено, по-перше, слабкою структурною перебудовою економіки, внаслідок цього у ВВП зменшується частка найбільш динамічних з огляду створення нових робочих місць галузей (машинобудування, харчова і легка промисловість) та зростає частка неперспективних галузей (зокрема чорної металургії). По-друге, це спричинене неефективністю роздержавлення і приватизації, що не привели до зростання продуктивності праці, появи реального власника, трансформації прихованого безробіття у відкрите і зменшення надлишкової зайнятості. По-третє, через недостатній розвиток малого та середнього бізнесу працівники, які вратили роботу, не забезпечуються новими робочими місцями.
ІІІ. Сучасна ситуація на ринку праці України
3.1. Регіональні особливості ситуації на ринку праці
На сучасному етапі розвитку в перехідних економіках відбуваються макроекономічні зрушення, котрі призводять до суттєвої зміни ситуації на ринках праці