сфері зайнятості почали впливати нові фактори, породжені впровадженням ринкових механізмів господарювання. Суттєві зміни на ринку праці відбулися у 1994 та 1996 роках, коли вивільнилося відповідно 1,2 та 1,1 млн. чоловік [6, 28]. Скорочення чисельності працюючих відбулося у переважній більшості галузей народного господарства, а найбільше в тих, у яких позначилася економічна криза - у промисловості та будівництві.
Одночасно з постійним зменшенням частки зайнятих у всіх сферах економічної діяльності зростала питома вага незайнятого населення. Так, чисельність зайнятих на підприємствах державної форми власності впродовж 1995-2000 років щорічно скорочувалась і становила у 2000 році 8,9 млн. осіб, або 43% усіх зайнятих. Частка зайнятих у недержавному секторі економіки за цей період збільшилася до 57% [28,121].
За 2000 рік з підприємств, установ та організацій з різних причин вибуло 3,4 млн. працівників, або 25% зайнятих у галузях економіки. Найвища плинність кадрів спостерігалася у Дніпропетровській, Рівненській, Луганській, Сумській, Херсонській областях та містах Києві й Севастополі. Серед причин безробіття є вивільнення у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва, скороченням штатів, звільненням за власним бажанням, складність знайти роботу після закінчення учбового закладу. Це стосується як чоловіків, так і жінок. Проблемною є тенденція зростання безробіття серед молоді віком від 15 до 24 років - майже третина всіх безробітних громадян.
Починаючи з жовтня 1995 року в Україні запроваджені обстеження динаміки економічної активності, зайнятості населення та безробіття у регіонах.
Вищі, ніж в цілому по Україні, показники безробіття в АР Крим, Запорізькій, Київській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Херсонській, Чернівецькій областях.
Отже, рівень безробіття у вітчизняній економіці зростає. Якщо в 1992 році рівень безробіття становив 0,03%, то в 1996 році цей показник становив 1,27%, в 2001 році - 3,68%, а в березні 2003 року його величина сягнула 4,0% (таблиця 3.4).
Таблиця 3.4. Зареєстрований ринок праці* |
Грудень 2002 року | 2003 рік
січень | лютий | березень
Кількість безробітних, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на кінець періоду, тис. осіб. | 1034,2 | 1061,0 | 1100,9 | 1034,2
Рівень безробіття на кінець періоду (у відсотках до працездатного населення працездатного віку). | 3,8 | 3,9 | 4,0 | 4,0
Попит на робочу силу на кінець періоду, тис. осіб. | 123,9 | 130,5 | 131,3 | 141,0
Навантаження на одне робоче місце, вакансію, осіб. | 9 | 8 | 9 | 8
Кількість працевлаштованих службою зайнятості не зайнятих трудовою діяльністю громадян, за період, тис. осіб. | 51,2 | 48,2 | 61,6 | 73,8
*Складено за даними [32, 35]
Тривалість безробіття серед громадян, які перебували на обліку, в середньому становила 9,9 місяців в 1998 році і майже 12 місяців у 2001 році. Це офіційний показник безробіття, який характеризує ситуацію лише на фіксованому ринку праці. Фактичний рівень безробіття є вищим. Для виконання обсягу робіт (послуг), випуску у листопаді 2000 року було задіяно загалом 89,8 відсотків штатної чисельності найманих працівників, а в промисловості - 84,7%. Надлишок робочої сили становив майже 1,4 млн. працівників (із них кожен другий - зайнятий на промислових підприємствах).
Це свідчить про те, що безробіття набуває хронічного характеру й призводить до негативних соціально-економічних та психологічних наслідків у суспільстві.
За оцінкою зарубіжних експертів, зростання безробіття лише на 1 відсоток спричинює зростання смертності населення на 2 відсотки, збільшення числа самогубств на 4,6, вбивств - на 5,7 відсотка. За даними соціологічних досліджень, проведених у нашій країні, зростання чисельності непрацюючих з--поміж молоді всього на 1 відсоток зумовлює зростання злочинності в молодіжному середовищі на 4 відсотки [34, 5].
Слід зазначити, що зростання чисельності офіційно зареєстрованих безробітних відбувається водночас на фоні зростання потреби підприємств, установ та організацій у робітниках і службовцях. Наприклад, з 1997 по 2002 рік потреба в робочій силі зросла майже втричі і становила 96,9 тис. осіб. Зростання потреби у працівниках відбулося внаслідок плинності кадрів, їх перерозподілу до сфер економічної діяльності з більш високим рівнем доходів. Однак негативним явищем є диспропорції у структурі попиту та пропозиції на ринку праці. Зокрема, у зростанні попиту на робочу силу протягом 1997 - 2001 років на 207,5 відсотка є характерним є те, що переважна більшість вільних робочих місць (ця інформація надається Державній службі зайнятості) розрахована на працівників низької кваліфікації, а в структурі пропозиції на ринку праці переважають особи з вищою та професійно-технічною освітою. Неприпустимим є те, що на ринку праці має місце використання висококваліфікованих робітників на робочих місцях, що не вимагають професійної підготовки. Більше того, витрачаються державні кошти на перенавчання освічених спеціалістів замість пошуку для них робочих місць, які відповідали б їхньому рівню освіти та фахові.
Однак загальне зниження зайнятості в Україні протягом останніх років не було пов'язано з реальним масовим вивільненням. Якщо підприємство поставало перед необхідністю різкого скорочення витрат на зарплату, вимушеному звільненню підлягала лише невелика частина робітників. Упродовж 2000 року із галузей економіки вибуло близько 3,4 млн. працівників, однак лише 1,9% загальної чисельності працівників вивільнено через скорочення виробництва. Водночас за даними вибіркового обстеження промислових підприємств з питань політики гнучкості праці, третина підприємств (33,8%) могла б виробляти запланований обсяг продукції з меншою чисельністю працівників. При цьому надлишкова чисельність працівників на підприємствах, за оцінкою керівників, становила в середньому 25% зайнятих. Підприємства штучно утримували надлишкову чисельність працюючих та зберігали неефективні робочі місця. Це пояснюється передовсім скрутним фінансовим становищем більшості підприємств,