3. Теорія альянсів (асоціативних форм організації і управління). Інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефективне використання усіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних і фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій. Утворюються плоскі ієрархії навколо основних процесів зі специфічними цілями в кожному з них. Це не тільки так звані горизонтальні корпорації, але і стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і груп. Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів і тим самим змінює уявлення про межі організації. Професійні знання й уміння кожного партнера дозволяють створювати “кращу в усьому” організацію, у котрій будь-яка функція і процес реалізуються на світовому рівні. Компанії об'єднуються разом для того, щоб використовувати специфічні ринкові можливості, які для окремо узятих організацій не існують.

4. Теорія людського капіталу. Це теорія всебічного розвитку людських ресурсів. Відношення до людей як до основного ресурсу, до капіталу, а не як до витрат виробництва стає центральним постулатом теорії. В усіх проектах і програмах розвитку організацій основним орієнтиром стає підвищення вагомості людини як суб'єкта управління і як об'єкта управління – з її інтересами, мотивами, стимулами, ступенем задоволеності і т.д. Особливе місце і зараз, і в майбутньому займають проблеми довіри до систем управління, до прийнятих рішень, до їх виконання, до керівників. Захист людини як працівника, як підприємця, як власника відіграє ключову роль у підвищенні ефективності функціонування організацій.

Що ж стосується теоретичного спадку вітчизняної науки управління, то він вибудовувався на зовсім інших засадах. На території колишнього Радянського Союзу сформувались своя управлінська парадигма, яка на відміну від західної опиралась не на самостійне функціонування організації в умовах саморегульованого ринкового середовища, а на жорстку централізацію управління окремими суб’єктами господарювання з боку держави (адміністративно-командна система управління). Це означало, що принцип демократичного централізму лише декларувався (проголошувався), але насправді будь-яка ініціатива на підприємствах, в організаціях не заохочувалась, персонал вважався просто частиною певного механізму (організації), який повинен виконувати роботу згідно своєї посади. Це призвело до втрати конкурентоспроможності економіки країни в цілому і, зокрема, її окремих елементів – підприємств. Певні зусилля для зміни такого становища почали докладатись у 70-х роках (реформа М. Косигіна) та у 80-х роках (перехід до госпрозрахунку). Проте всі ці кроки не змогли створити умов, за яких підприємство було б зацікавлене у власному розвитку. Перехід до ринку виявився несподіваним для більшості керівників, що спричинило погіршення роботи їх підприємств і втрату ними ринкових позицій.

4.Висновок.Отже, можна сказати, що теорія і практика менеджменту перебувають у постійному пошуку для створення ефективної системи управління організаціями, яка б відповідала сучасним умовам розвитку економіки і суспільства. Можна з впевненістю сказати, що розвиток ефективних методів управління продовжуватиметься і надалі, в тому числі і в Україні, і збагачуватиметься все новими і новими концепціями, які відповідатимуть потребам часу.

Список використаної літератури.
1. Кузьмін О.Є. «Основи менеджменту».
2. Іванова І.В. «Менеджмент підпріємства».
3. Петренко В.П.,Данилюк М.О. «Вступ до менеджменту».