За цих умов суб’єктові ЗЕД слід орієнтуватися не на постачальницько-збутову і посередницько-збутову взаємодію з іншонаціональними партнерами, а на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору перебуває співробітництво по всіх ланках виробничо-технологічного процесу з винесенням частини з них за національні межі.

На думку В.Онищенка, “…сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, …а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворювальних і технологічних систем.” Саме тому “головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників.” [22. c.16].

Закономірністю розвитку ринкової економіки є вихід підприємства на світовий зовнішній ринок. Взаємовідносини підприємств України та іноземних держав базуються на взаємовигідних умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок та встановлювати прямі зв’язки з іноземними партнерами дає їм можливість підвищувати ефективність свого функціонування через:

появу нових фінансових і технічних можливостей,

більш швидке оновлення матеріально-технічної бази,

збільшення експортного потенціалу,

підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Це відкриває перед підприємством нові можливості та реалії.

Результат від зовнішньоекономічної діяльності підприємства входить до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності. Але фінансова робота, що забезпечує цю діяльність вимагає знання чинного законодавства про ЗЕД, валютного законодавства та техніки здійснення валютних операцій, митного законодавства та ін.

Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних підприємств ототожнюється із здійсненням експортно-імпортних операцій, які можуть мати різні прояви і тенденції. Тобто, вини можуть бути прибутковими чи збитковими для підприємства. Для того, щоб визначити міру їх ефективності на кожному підприємстві проводять комплекс таких заходів:

маркетингові дослідження,

аналіз позитивних сторін операції,

недоліки і вади операції, тощо.

Вихід підприємства на зовнішній ринок, зовнішньоекономічну сферу, дозволяє підвищити загальну ефективність функціонування підприємства. Здійснення підприємством ефективної зовнішньоекономічної діяльності має значення не лише для самого підприємства, а й для країни в цілому:

зростає національний доход країни,

зростає продуктивність праці,

знижується собівартість продукції,

впроваджуються ресурсозберігаючі технології,

збільшується питома вага експорту,

зростає рівень автоматизації і механізації,

збільшуються іноземні інвестиції.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства повинна бути доцільною і ефективною. У ЗЕД ефективність проявляється у максимізації прибутку при мінімальних витратах, пов’язаних із здійсненням зовнішньоекономічних операцій.

У цьому зв’язку можна виділити наступні вихідні положення ефективної ЗЕД :

- вона ґрунтується на високому рівні продуктивності праці;

- в окремих галузях на світовому ринку конкурують не країни, а фірми;

- національна конкурентна перевага має відносний характер;

- динамічне оновлення орієнтованих на ЗЕД галузей веде до сталих конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат;

- конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиріч або довшого строку;

- країни домагаються цих переваг завдяки своїм розбіжностям, а не схожості.

Щодо сучасних напрямів розвитку ЗЕД “експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньокономічних зв’язків…вимагає визначення існуючих і поттенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг.”[22. с. 16]. Україна має такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги є скорше потенційними, ніж дійсними, вони мають кон’юнктурний характер по обмеженій групі виробів.

“…При визначенні експортно орієнтованих виробництв необхідно керуватися, передовсім, потребами світового ринку, активно ці потреби формуючи” [22. с.18]. Для забезпечення успішності своєї ЗЕД її українським суб’єктам треба створювати нові ніші на світовому ринку та заповнювати їх своєю продукцією.

“…Держава тільки створює певні умови для виникнення і поліпшення конкурентних переваг. А створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля зі створення набутих або спеціалізованих факторів будуть зведені нанівець, якщо їх не прив’язати до конкретних галузей і компаній, - через повільність державних структур та їхню неспроможність своєчасно усвідомити нові напрями діяльності або потреби конкретних галузей” [22. с. 23].

Управління міжнародним бізнесом поширюється на всі сфери діяльності, пов'язані з переміщенням ресурсів, товарів, послуг і робочої сили через національні кордони.

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути :

1.Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залученню інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Мотиви виходу бізнесу підприємства за межі своєї країни:

По-перше, більш низькі виробничі витрати, дешева робоча сила.

По-друге, прагнення перебороти торговельні бар'єри через обмеження на експорт і імпорт.

По-третє, антимонопольні закони, що можуть обмежувати максимальну частку ринку.

По-четверте, одержання вигод із сприятливих можливостей здійснення бізнесу за кордоном, наприклад, проникнення на нові ринки. Обмеженість життєвого циклу продукту в країні товаровиробника дає можливість підвищити попит на ринках інших країн тощо [18. с. 213-215].

Отже, підприємства можуть проникнути на міжнародні ринки як за допомогою експорту продукції, ліцензування, створення спільних підприємств, прямих капіталовкладень, так і через створення транснаціональних корпорацій. У будь-якому з цих випадків суб'єкти підприємництва змушені пристосовувати практику ведення справ до унікального зовнішнього середовища, тобто до вимог міжнародного бізнесу.

1.2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Підприємств в Україні

Збільшення кількості учасників міжнародних торговельно–економічних відносин, поява нових форм і методів торгівлі, її ускладнення та динамізація об'єктивно зумовили формування системи регулювання міжнародного обміну товарами та послугами, яка являє собою сукупність взаємопов'язаних принципів, норм, правил і процедур впливу на формування