систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93.
Постанова КМУ від 09.08.93р. №609 “Про заходи щодо впорядкування зовнішньоекономічної діяльності”.
Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності на Україні, затверджене Постановою КМУ від 03.04.93р. №250 з послідуючими змінами та доповненнями від 05.06.93р. №509, від 24.09.94р. №804, від 21.03.96р. №175, від 11.08.97р. №869.
Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995р. №327/95-ВР, та інші.
Згідно закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:
забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;
недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі своїх установчих документів;
самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які заключаються між ними.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить
Кабінет Міністрів України
Національний банк України
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України
Державне управління митного контролю
Антимонопольний комітет України
Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.
За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції.
Протекціоністська політика – це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики.
Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить елементи перших двох. Ступінь жорстокості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше 10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту.
При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.
Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.
Зовнішньоекономічна діяльність потребує регулюванння з боку держави, основною метою якого є забезпечення економічних і політичних інтересів країни. Однієї з форм такого регулювання є валютне.
Автори підручнику “Внешнеторговые сделки” (укладач І.С.Гринько) серед нетарифних методів регулювання ЗЕД називають “…валютні обмеження, пов’язані з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупок…” [21. с. 312]
Проте основним видом валютного регулювання ЗЕД є проведення особливої валютної політики. Можливість даного регулятивного впливу валютного курсу на ЗЕД пов’язана з тим, що він є однією з передумов міжнародного обміну, позаяк той чи інший рівень курсу національної валюти значною мірою впливає на експортну конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках. “Занижений валютний курс дозволяє одержати додатковий зиск при експорті та сприяє припливу іноземного капіталу, одночасно дестимулюючи імпорт. ..За цих умов підвищується вигідність реінвестицій капіталу і, навпаки, менш вигідним стає вивіз прибутків. Протилежна економічна ситуація виникає за завищеного курсу валюти (знижується ефективність експорту і зростає – імпорту тощо)” [23. с.,62-63]
Отже, підтримання заниженого курсу національної валюти є засобом валютного регулювання ЗЕД, спрямованим на стимулювання експорту і скорочення імпорту і, навпаки, підвищення курсу валюти може застосовуватися як засіб обмеження експорту і розширення імпорту.
Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також на:
економічні;
адміністративні.
Під економічними розуміють інструменти, які діють через ринковий механізм, в якійсь мірі направлені на подорожчання імпорту і здешевлення експорту, а під адміністративними – такі, які безпосередньо впливають на економічні відносини.
До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;
в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків.
Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур.
В цілому економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:
тарифні – напрямлені на використання митного тарифу;
нетарифні – квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.
Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в