Підкреслимо і те, що управління зовнішньоекономічною діяльністю як наукова дисципліна ґрунтується на макроекономічних теоріях і пов'язаних із ними загально-економічних концепціях розвитку світового господарства. Управління не може існувати у відриві від них. Більше того, можна сказати, що загальна теорія управління як складова методології управління зовнішньоекономічною діяльністю відіграє у ньому другорядну роль порівняно з макроекономікою і теорією світового господарства.

Перші теорії зовнішньої торгівлі й управління зовнішньоекономічною діяльністю

До числа основоположників теорії зовнішньоекономічної діяльності, що є базою для концепцій управління, належать економісти класичного напрямку та їх послідовники.

Погляди цих економістів, хоча і ґрунтувалися на сучасній їм реальності, і сьогодні мають теоретичну цінність, утворюючи ядро сучасних концепцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності [20. с. 20,21].

Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює широке коло об'єктів і може бути загалом охарактеризована і розбита на розділи (сегменти) з використанням ряду критеріїв і аналітичних ознак.

Найважливішими аналітичними ознаками є екзогенність та ендогенність складових. За цією ознакою уся система поділяється на національне управління та багатостороннє регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до цього управління зовнішньоекономічною діяльністю можна подати у вигляді макроекономічної та світогосподарської її частин.

Обидві ці частини створюють середовище, в якому самостійним розділом є управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Зростання в останні роки значущості міжнародної інвестиційної діяльності обумовлює необхідність розгляду як окремого розділу і менеджменту міжнародних підприємницьких проектів.

Багатосегментність управління зовнішньоекономічною діяльністю не виключає, однак, наявності критерію, що визначає підсумкову її ефективність.

Зовнішньоекономічне управління на національному і світогосподарському рівнях охоплює такі галузі і процеси економічного життя:

імпорт і експорт (у тому числі методи, види та форми операцій щодо їх здійснення);

валютні ринки, об'єкти, механізми та-інструменти валютного регулювання;

іноземні інвестиції та інвестиційні інституції;

вільні економічні зони;

міжнародні фінансові організації (у тому числі напрямки й умови діяльності);

міжнародні товарні ринки (товарні біржі, товарні аукціони, торги, ярмарки, виставки).

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства включає:

розроблення ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

укладання та виконання міжнародного контракту в комерційній діяльності;

ціноутворення на зовнішньому ринку;

засоби, кошти і форми платежів у міжнародних розрахунках;

облік зовнішньоекономічних операцій (експорт та імпорт товарів);

забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

страховий захист вітчизняних та зарубіжних учасників різноманітних форм міжнародного співробітництва.

Як розділ управління зовнішньоекономічною діяльністю менеджмент підприємницьких проектів передбачає:

розроблення бізнес-плану підприємства, виходячи з його цілей, аналізу виробничого потенціалу і фінансово-планової діяльності, а також аналізу оточення (стану галузі, ринку, конкуренції);

прийняття інвестиційних рішень на основі існуючих

методів оцінки інвестицій і фінансового аналізу інвестиційних проектів;

вироблення стратегії, тактики і техніки залучення інвестора до реалізації проекту. [20. с. 35-37].

Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:

функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву необхідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;

територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;

галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Наприклад, у "Дженерал Моторз" лише одне закордонне відділення, в американської компанії "Зінгер — п'ять.

Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокрем-люється від виробничої. Наприклад, "Інтернешнл електрик компані" виконує цю роль для "Дженерал електрик компані", а дочірня збутова фірма американської компанії "ІВМ" (з виробництва ЕОМ), названа "ІВМ World Тгаde Согр.", побудована за територіальною ознакою і має п'ять закордонних відділень.

Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи. їх мають фірми "Зінгер", "Монтекатіні", "Фіат", "Дюпон". Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20—ЗО %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування; зменшуються витрати на заробітну плату.

У країнах, що розвиваються, монополістичні об'єднання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа.

Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції.