Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.

У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально–економічною категорією. її можна розглядати з двох позицій — операційної та державно – політичної (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу–хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно–фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно–імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь–яка операція з експорту чи імпорту.

З державно–політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають У світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру. Так, конгресмени США дуже часто використовують торговельні санкції для покарання інших країн у національних або політичних інтересах. Восени 1999 р. російські законодавці спробували запровадити санкції проти сусідньої країни — Латвії. Зокрема, пропонувалась примусова заборона російському уряду, компаніям і фізичним особам експортувати будь–які товари у Республіку Латвію і імпортувати з неї, за винятком медикаментів та інших товарів, що можуть бути класифіковані як гуманітарна допомога. При цьому російські політики пояснювали своє рішення тим, що колишня радянська республіка виявляє надмірну дискримінацію щодо представників чисельної російськомовної громади, створюючи складнощі отримання громадянства Латвії.

За державно–політичного підходу до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом — торговельний обмін як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Порівняльна характеристика підходів до пояснення сутності міжнародної торгівлі може бути проведена за такими критеріями: суб'єкти, цілі та інструменти торгівлі; предмет міжнародної торгівлі як сфери знань; об'єкт (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика підходів до розуміння сутності міжнародної торгівлі

Критерій порівняння | Підходи

операційний | державно-політичний

Суб’єкти | Усі суб’єкти МЕВ: фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації | Держави та міжнародні організації

Цілі | Задоволення потреб у товарах і ресурсах – при імпорті; реалізація комерційного інтересу – при експорті | Досягнення економічних і політичних інтересів держав; гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі

Інструменти | Контракти та угоди | Зовнішньоекономічні і зовнішньоторговельні політики держав та їх інтеграційних угрупувань; норми міжнародного торговельного права; угоди, домовленості

Предмет міжнародної торгівлі як сфери знань | Організація виконання експортно-імпортних операцій | Організація торговельного обміну

Об’єкт | Операція з експорту чи імпорту | Торговельний обмін

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі–продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб'єкти міжнародних економічних відносин (МЕВ) різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації). Метою обміну в будь–якому випадку буде задоволення економічних інтересів (при експорті — отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті — задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети — положення та умови контрактів і угод.

За державно–політичного підходу держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, але, відстоюючи інтереси національних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні .інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права, формулювати власні, адаптивні до ситуації зовнішньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі. Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами між виробниками та споживачами різних країн об'єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрями та динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтеграційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин із відповідними міжнародними організаціями.

Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фритредерства), а державно–політичний — протекціонізму. В цілому ж історія розвитку міжнародної торгівлі є балансуванням держав між цими двома напрямами. Однозначний, безкомпромісний вибір політики фритредерства або протекціонізму у зовнішній торгівлі був характерним для минулих