Наша і зарубіжна практика показує, що стабільна ефективна діяльність підприємств здійснюється тільки в умовах поступового переходу до ринкових відносин, закріплених законодавством. Засоби управління, як і форми власності, повинні трансформуватися поступово.

1.3 Особливості маркетингової діяльності підприємства на інформаційному ринку

Маркетингова діяльність – це складний творчий процес, який має свою тех-но-логію, визначену нормативно-правову документацію [28, с.15]. Схема такої діяльності зображена у додатку 2.

Головними умовами маркетингу є наявність ринкових структур, конку-рен-ція між виробниками, однакові зовнішні умови для продавців і покупців. За-галь-на схема маркетингової діяльності підприємства наведена на рис. 1.1. Відповідно до цієї схеми і з урахуванням особливостей товарів чи послуг, складається конкретна схема маркетингової діяльності фірми, яка має включати не менше п‘яти блоків:

1) Маркетингові дослідження. Цей блок включає оцінку ринкових можливостей фірми, комплексне дослідження ринку, вивчення середовища маркетингу, аналіз форм і методів збуту, вивчення цільових товарних ринків і окремих сегмен-тів, а також споживачів.

2) Маркетингова програма. У результаті вищенаведених досліджень мар-кетингової служби, складають стратегічні і тактичні оперативні плани вироб-ничо-збутової діяльності підприємства, які включають прогнози розвитку кон’юнктури ринку, цілі, стратегію і тактику поведінки підприємства на ринку, його товарну, цінову, збутову політику, рекламні заходи.

3) План виробничої діяльності. Він є важливою складовою частиною мар-кетингу підприємства, оскільки визначивши потреби ринку, можна ефек-тивно вибрати цільовий ринок – для цього необхідно зіставити вимоги і запити ринку з власними можливостями і перспективами розвитку підпри-ємства і передба-чити серію конкурентних маркетингових заходів «маркетинг-мікс» комплекс просування товару чи послуги. Ці заходи стосуються споживчих властивостей продукції, що випуска-ється, роз-робки но-вих її видів і асортименту, розробки ціни, заходи на підтримку про-дукту, забез-печення ефективності збуту.

4) Збутова політика. Передбачає планування і формування каналів та рів-нів збуту товарів підприємства за прямими, непрямими чи комбінованими ме-тодами.

5) Комунікаційна політика. Це є планування комплексу заходів, спря-мо-ваних на просування товару на ринок, для чого здійснюється престижна та повна реклама, прямі та персональні продажі, стимулювання збуту тощо.

З усіх елементів комплексу маркетингу рішення, які включають рекламування, найчастіше зазнають впливу культурних відмінностей серед ринків країн [15]. Споживачі реагують з точки зору своєї культури, її стилю, почуттів, системи цінностей, поведінки, переконань та сприйняття. Оскільки функція реклами полягає в тому, щоб подати властивості товарів чи послуг з точки зору задоволення потреб, бажань, жадань, прагнень споживача, емоційна привабливість, символіка, методи переконання та інші характеристики реклами для ефективності мають відповідати культурним нормам. Саме узгодження реклами та заходів зі стимулювання збуту з культурною унікальністю ринку є проблемою з якою стикається маркетолог. По суті, основний каркас і концепції просування є однаковими, де б їх не застосовували.

Процес просування включає шість кроків: 1) вивчення цільового ринку (ринків); 2) визначення рівня поширеності світової стандартизації; 3) визначення комплексу просування (співвідношення складників) національними чи глобальними ринками; 4) виявлення найефективнішого повідомлення (повідомлень); 5) розробка ефективних засобів масової інформації; 6) встановлення необхідних важелів управління для сприяння спостереженню та досягненню маркетингових цілей [15].

Цілі просування необхідно розглядати як органічну частину маркетингових цілей підприємства. Головні цілі просування: формування попиту; стимулювання збуту; створення та підтримка іміджу компанії.

1.4 Нормативно-правова база діяльності підприємства на інформаційному ринку

Інформаційний менеджмент наводить таке визначення інформаційної діяльності – це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, і у , що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні [54, с.131].

Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства.

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, Закони України “Про інформацію” від 02.10.92 [4], “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.93 [5], “Про авторське право і суміжні права” 23.12.93 [1], “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 05.07.94 [3], законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Закон України «Про інформацію» [4] наводить основні визначення та поняття інформаційної сфери (такі як «інформація», «інформаційна діяльність» та ін.), а також закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [4] регулює правові відносини щодо захисту інформації в автоматизованих системах, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації.

Однак ця нормативно-правова база є недостатньою для врегулювання усіх операцій та уникнення певних протиріч. Розвиток сучасних телекомунікаційних технологій значно випередив законодавчу базу розроблену під них ще у ХХ столітті, а отже питання розробки прийняття сучаснішого законодавчого урегулювання інформаційної сфери є досить нагальним.

Норми морального (етичного) бізнесу є особливо актуальними для маркетингових комунікацій, які мають будувати взаємовід-носини між виробником і споживачем коштом першого. Недо-статня цивілізованість цих стосунків може призвести до пору-шення прав споживача чи конкуруючих підприємств.

В Україні ще немає достатньої законодавчої бази для функціо-нування економіки за умов ринкових відносин. Але вже діють такі закони, як Закон «Про рекламу» [7], Закон «Про захист від недобросовісної кон-куренції» [2], загальне законодавство щодо діяльності підприємств.

Реклама є одним із центральних елементів комплексу маркетингу, а отже розгляд законодавчого регулювання реклами в Україні є обґрунтованим. Перш за все це закон України «Про рекламу» від 03.07.96 [7], який «визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що