Найбільш важливими міжнародно-правовими документами в галузі туризму є

Конвенція про митні пільги для туристів, прийнята на дипломатичній коференції ООН (1954);

Митна конвенція про тимчасове ввезеня приватних дорожніх перевізних засобів (1954)

Загальна резолюція Конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей Рим, Італія, 1963;

Манільська декларація з світового туризму, Філіпіни(1980);

Міжнародні готельні правила, схвалені Радою Міжнародної Готельної Асоціації, Катманду, Непал, 1981;

Документ Акапулько, прийнятий Всесвітньою радою з туризму Акапулько, Мексика, 1982;

Хартія туризму і Кодекс туриста, ухвалені на IV сесії Генеральної Асамблеї ВТО, Софія, Болгарія, 1985;

Гаазька декларація з туризму, прийнята Міжпарламентським союзом і ВТО, 1989;

Декларація Світового туристичного форуму всесвітньої коференції міністрів з туризму, Осака, Японія, 1994;

Монреальська декларація, прийнята Генеральною асамбелєю Міжнародоного бюро соціального туризму (1996);

Манільська декларація по соціальному впливу туризму, прийнята Всесітньою нарадою керівниікв сфери туризму , Філіпіни, 1997;

Національне законодавство країн в галузі туризму.

До перелічених нормативно-правових актів, які формували і регулювали діяльність туристичної галузі, слід додати Генеральну угоду з торгівлі та послуг. Генеральна угода з торгівлі та послуг (GATS) - це один з аспектів Уругвайського раунду переговорів в рамках Генеральної угоди по товарах і тарифах (ГАТТ) по лібералізації світової торгівлі, а саме по лібералізації обміну послугами. Ця угода створювалася як частина багатосторонньої тривалої міжурядової торгівельної угоди. Воно багато в чому може бути застосоване для туризму, зокрема для фахівців, що займаються туристською політикою.

За дорученням ВТО в 1994 р. ГАТТ разом з Конференцією ООН з торгівлі і розвитку склав звіт "Туристичні послуги і GATS", в якому туристичні послуги визначені як продукт або продукція діяльності прибуткових і неприбуткових економічних одиниць, призначені для кінцевих або проміжних споживачів. На відміну від інших видів діяльності туризм представляє не один специфічний вид послуг, а їх асортимент, і його діяльність націлена на кінцевих споживачів.

Уругвайський раунд в основному був присвячений чіткій ідентифікації і значному зниженню торгових бар'єрів. На практиці це означає, що країни починають багатобічний процес взаємних поступок в доступі на свої ринки або усунення бар'єрів в торгівлі послугами.

GATS полегшує просування пропонованих послуг, але забезпечення певних послуг часто вимагає тісного персонального контакту продавця і клієнта, тому важливою є можливість пересування основного персоналу на ринки послуг. Проте деякі країни вимагають візу при перетині кордону або скорочують кількість видаваних дозволів на роботу, що перешкоджає або уповільнює рух фахівців, менеджерів і технічного персоналу. В цьому випадку можна використовувати GATS, яке містить схему переговорів для полегшення в'їзду персоналу, що працює у сфері послуг, на територію країн-учасниць угоди.

У результаті переговорів про відкриття ринків зростає участь країн, що розвиваються, в світовій торгівлі послугами. Це позначається на проникненні на туристські ринки нових технологій і на цій основі на посиленні позицій послуг, створюваних в країнах, вдосконаленні доступу цих країн до каналів розподілу послуг і інформаційних мереж і т.д., що розвиваються

В вищезазначених документах сформульовані принципи, які мають бути покладені як в основу відповідних національних законодавств, так і для укладання міждержавних угод. На основі цих документів, Міжпарламентська конференція по туризму підготувала ряд рекомендацій для розвитку туризму, котрі можуть слугувати певним дороговказом для формування законодавства окремих країн у цій сфері:

1. Туризм має плануватися на комплексній основі, до уваги мають братися всі аспекти законодавства, котрі формально стосуються інших галузей (транспорт, зв'язок, медичне обслуговування). Загальним вектором законодавчих змін має бути спрощення системи регулювання як внутрішнього, так і міжнародного туризму.

2. Три цілі мають бути покладені в основу туристського законодавства: захист туристів, захист окремої країни, на випадок виникнення проблем, пов'язаних із туризмом (екологічних та інших), розвиток туризму.

3. Країна, що лише розпочинає діяльність в галузі туризму, має координувати її на міжнародному рівні, щоб використовувати міжнародний досвід і уникнути помилок, що допускалися іншими країнами.

4. Мають бути ліквідовані як перешкоди, що стосуються туристів загалом, так і ті, що заважають розвитку туристичної індустрії.

5. Держава має сприяти виробленню туристичної свідомості (тобто - гостинності) стосовно мандрівників та туристів, у працівників митних, прикордонних та імміграційних органів, персоналу туристичних фірм та громадськості, з метою недопущення будь-яких проявів дискримінації.

6. Необхідною умовою для розвитку туризму є забезпечення безпеки для туристів. Законодавство в галузі забезпечення безпеки та захисту туристів повинно бути чітко взаємопов'язане з іншими законодавчими заходами, спрямованими на викорінення насильства та злочинності. Має бути передбачено також співробітництво щодо цього питання на міждержавному та регіональному рівнях.

7. Повинні бути здійсненні усі заходи для забезпечення базового страхування туристів на випадок основних ризиків, з якими вони стикаються (хвороба, крадіжки особистого майна, репатріація),

8. Законодавством мають передбачатися процедури, що сприятимуть: а) швидкій репатріації в країни, звідки вони прибули, туристів, які постраждали в результаті замахів на їхню особу і/чи майно; б) поверненню вкраденої і пізніше віднайденої власності в країну, звідки прибув турист.

9. Парламенти повинні розглядати всі юридичні правила, котрі стосуються туризму на предмет їхнього об'єднання (при одночасному усуненні існуючих прогалин) у всеохоплююче законодавство, де були б кодифіковані національна політика і пріоритети в галузі туризму. При цьому особлива увага має надаватися дотриманню в національному законодавстві міжнародних норм, які стосуються даного питання.

Відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів основними принципами міжнародної та європейської туристичної політики є:

право кожної людини на відпочинок;

свободи пересування і відсутність