Помітимо, що безпека в гірськолижному туризмі —- всього лише вершина айсбергу, що має назву «безпека в туризмі». І справа не тільки в екстремальному туризмі або туризмі з підвищеним ризиком. Ті ж водні мотоцикли представляють небезпеку не тільки для тих, хто «в сідлі», але і для тих, хто «на воді». Добре, коли "екстримом" займаються професіонали.

На нашу думку, одним з основних елементів майбутньої системи безпеки в туризмі повинен зробитися Центр безпеки туризму. Він повинен запрацювати вже цього року. Перед таким центром стоятимуть два основних завдання: робота з розробки нормативів (у тому числі підготовка документів з сертифікації і акредитації) і налагодження системи швидкого реагування — у тому числі створення вертолітної служби надання допомоги і евакуації потерпілих.

Зовсім недостатньо відновити систему безпеки дорожнього туризму, подібну тієї, яка була за Радянського Союзі (тобто створення пунктів, звідки можна подзвонити і повідомити про подію). Навіть якщо «швидка» приїде через годину, за цей час може трапитися все що завгодно. В розвинутих країнах, у разі потреби, вертоліт прибуває в лічені хвилини. Адже всім відомо, що невідкладну допомогу повинно бути наданий протягом двадцяти хвилин, інакше вірогідність летального результату підвищується у декілька разів. Можливо, система швидкого реагування буде створена «на стику» міністерств (МНС, Мінтранс) і ДТАУ. Ідеальним було б державгіе фінансування цієї системи, але такий варіант»є маловірогідний. Швидше за все, це буде поєднання державних, суспільних і приватних можливостей. Що стосується гірського туризму, можливо, вартість страхування увійде до вартості користування підйомниками. (Помітимо, що страхування все ж таки не вирішує питання безпеки — же навіть якщо ми застрахуємося на мільйон доларів, ніхто не гарантує, що необхідна допомога прийде протягом встановлених двадцяти хвилин)

Відсутність в Україні ефективної служби допомоги ставить під сумнів можливість повноцінного використання тих туристичних ресурсів, які має у своєму в розпорядженні країна (в Австрії минулого року зафіксовано близько 600 випадків реанімації туристів за допомогою вертолітної служби). Розуміють це і українські туристи, часто віддаючи перевагу відпочинку за кордоном.

В рамках системи безпеки туризму також передбачається створення навігаційної системи для автоаматорів — з картами місцевості і вказівками, де можна отримати невідкладну допомогу, зупинитися на нічліг, повечеряти, куди рухатися далі тощо. Повинна запрацювати система Туристичних знаків і маркування туристичних маршрутів (особливо для тих видів туризму, які пов'язані з підвищеним ризиком). Інфраструктура туристичних маршрутів є мало вивченою, до того ж ситуація змінюється дуже динамічно. Тобто мандрівник, не маючи повної, достовірної і актуальної інформації, практично позбавлений можливості спланувати свою подорож. А це означає, що частка ризику присутня в такій подорожі вже спочатку.

Ще одним важливим елементом системи безпеки туризму є створення при ДТАУ саll-центру: спеціального інформаційно-довідкового комплексу. Передбачається, що туди стікатиметься вся інформація по туристичних об'єктах, послугах і маршрутах, і кожний мандрівник зможе запитати цю інформацію через телефон, Інтернет, електронною поштою або факсом — як до поїздки, так і під час подорожі. Ідея створення саll-центру не нова, аналогічні структури існують в багатьох країнах світу. Але український інформаційно-довідковий комплекс відрізнятиметься від своїх іноземних побратимів спрямованістю. Якщо «зарубіжні саll-центри мають в основному рекламний характер, то домінантою в роботі їх українського «колеги» будуть питання безпеки. Український саll-центр створюється для забезпечення рівного доступу до об'єктивної інформації, яка не міститиме суб'єктивних оцінок споживача і виробника туристичних послуг.

Не обійде увагою ДТАУ і сертифікацію туристичних послуг. Переважна більшість інструкторів з гірськолижного туризму часто не має не тільки спеціальних документів, але і відповідних знань. Наші інструктори — це в основному колишні спортсмени, прекрасні знавці своєї справи, але вони не завжди вміють навчити іншого, і зовсім вже рідко здатні правильно «спрацювати» в непередбаченій ситуації (і це торкається не тільки гірськолижного спорту). Адже не хто інший, як інструктор, несе відповідальність за життя клієнта.

У питаннях, пов'язаних з. сертифікацією і атестацією важливо не перетворити їх в чергову забюрократизовану формальність. Нормування будь-якої діяльності повинне бути дуже зваженим. Тут не можна йти за принципом «не зробите сьогодні — завтра закриємо». Якщо так підійди до сертифікації підйомників так, як це роблять за кордоном, то в Україні доведеться припинити роботу практично всіх (!) підйомників. В нашій країні зараз сертифікують тільки крісельні підйомники. Система ж сертифікації бугельних підйомників є зовсім відсутньою.

Що стосується атестації інструкторів, то спершу планується створити умови для їх навчання: затвердити навчальні програми, відкрити школи і курси, проводити семінари, в першу чергу з екстремальних видів туризму тощо. Потім навчання планується делегувати суспільним об'єднанням за видами туризму і профільними вузами.

Рятівна служба потребує створення майже з нуля. У самих рятівників не вистачає потрібного спорядження, техніки.

На нашу думку, така служба повинна виконувати функції контролю, особливо це стосується перевірки стану спорядження, матеріального забезпечення, медичного укомплектування.

Україна, яка взяла курс на розвиток сфери туризму і активно інтегрується у світове співтовариство, має нагальну потребу в удосконаленні соціальних стандартів захисту населення загалом та мандрівників зокрема. Це питання є складовою іміджу нашої країни як держави безпечного туризму. Тому, на нашу