Суть процесуальних теорій поведінки виявляється в тому, що вони розглядають лінію поведінки не тільки як функцію потреб, але і як функцію сприйняття і очікування, пов'язаного з певним процесом, ситуацією. До числа основних процесуальних теорій мотивації відносяться теорія очікувань, теорія справедливості і модель Портера-Лоулера[2, с. 359].

Теорія очікувань. Цей підхід базується на експериментах російського фізіолога Івана Павлова. На цьому ж підході базується «теорія переваги-очікування», розроблена в 1964 році Віктором Врумом. Відповідно до цієї теорії мотивація залежить від трьох чинників:

очікування можливого результату;

очікуваної винагороди від цього результату;

очікуваної цінності винагороди.

Теорія справедливості. Теорія справедливості, пояснюючи мотивацію, стверджує, що люди суб'єктивно оцінюють справедливість винагороди за затрачені ними зусилля і зіставляють її з винагородою інших людей. Якщо людина вважає, що колега отримав за ту ж роботу більшу винагороду, то у неї виникає психологічна напруга, що може привести до зміни рівня затрачуваних зусиль. Звідси - необхідність зняти напругу, відновити справедливість, мотивувати цього співробітника. Практичний висновок з теорії справедливості полягає в тому, що до тих пір, поки людина не почне вважати, що її винагорода справедлива, вона прагнутиме зменшити інтенсивність праці.

Модель Портера-Лоулера. Згідно цієї моделі рівень докладених зусиль визначається цінністю винагороди і ступенем упевненості в тому, що даний рівень зусиль дійсно приведе до певного рівня винагороди. Лоулер і Портер розглядали винагороду і її справедливість як недостатню ланку між продуктивністю і задоволенням моделі Врума. Причому внутрішні нагороди зображаються як більш ймовірна причина задоволення і подальшої мотивації в порівнянні із зовнішніми нагородами. Тип мотивації - це переважна спрямованість діяльності індивіда на задоволення визначених потреб. Таких типів може бути багато залежно від мети дослідження. Найпоширеніші такі три типи мотивації: І тип - працівники, орієнтовані переважно на змістовність і суспільну значимість праці; II тип - працівники, переважно орієнтовані на оплату праці й інші нетрудові цінності; III тип - працівники, у яких значимість різних цінностей збалансована. Основна маса працівників у нашій країні належить до другого типу мотивації: мотиваційне ядро базується на високій заробітній платі.
Процес мотивації неоднозначний. Його умовно поділяють на шість послідовних стадій, але в реальному житті немає чіткого розмежування стадій і відокремлених процесів мотивації[3, с. 214]. Перша стадія - виникнення потреб. Потреба виявляється у виді того, що людина починає відчувати, що йому чогось не вистачає. Виявляється вона в конкретний час і починає “вимагати” від людини, щоб він знайшов можливість і почав робити якісь кроки для її усунення. Потреби можуть бути самими різними.

Їх можна розбити на три групи:

1. Фізіологічні

2. Психологічні

3. Соціальні

Друга стадія - пошук шляхів усунення потреби. Разом потреба виникнула і створює проблеми для людини, то він починає шукати можливості усунути її: задовольнити, придушити. Виникає необхідність щось зробити, щось почати.

Третя стадія - визначення цілей (напрямки) - людина фіксує, що і якими засобами він повинен робити, чого домогтися, що одержати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається ув'язування чотирьох моментів:

1. що я повинен одержати, щоб усунути потребу;

2. що я повинен зробити, щоб одержати те, що бажаю;

3. як мені домогтися того, чого бажаю;

4. наскільки те, що я можу одержати, може усунути потребу.

Четверта стадія - здійснення дії. На цій стадії людина витрачає зусилля для того, щоб здійснити дії, що повинні дати йому можливість одержати щось, щоб усунути потребу. Процес роботи робить зворотний вплив на мотивацію, і тому на цій стадії може відбуватися коригування цілей.

П'ята стадія - одержання винагороди за здійснення дії. Проробивши роботу, людина або одержує те, що він може використовувати для усунення потреби, або те, що він може обміняти на бажаний для нього об'єкт. На даній стадії з'ясовується те, наскільки виконання дій дало бажаний результат. У залежності від цього відбувається або послаблення, або зберігання, або ж посилення мотивації до дії.

Шоста стадія - усунення потреби. В залежності від ступеня зняття напруги, що викликається потребою, а також від того, викликає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації діяльності, людина або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості і здійснювати дії по усуненню потреби.

Характер мотиваційного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Самі потреби знаходяться між собою в складній динамічній взаємодії, найчастіше суперечуючи один одному або ж, навпаки, посилюючи дії окремих потреб – при цьому складові цієї взаємодії можуть змінюватися в часі, змінюючи спрямованість і характер дії мотивів тому навіть при найглибшому знанні мотиваційної структури людини, мотивів його дії можуть виникати непередбачені зміни в поведінці людини і непередбаченої реакції з його сторони на мотивуючі впливи.

Ще одним чинником який робить мотиваційний процес кожної конкретної людини унікальним і не на 100% передбаченим, є розходження інноваційних структур окремих людей, різна ступінь впливу однакових мотивів на різних людей, різна ступінь залежності дії