кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.
На перший погляд більшість теорій менеджменту здаються і суперечливими, оскільки їх автори науковці і практики, опрацьовували свої схеми незалежно один від одного, в різних контекстах, переслідували різні цілі.
Спробу знайти взаємозв’язки різних теорій і моделей менеджменту, з’ясувати суперечливість цінностей таких теорій зробив Роберт Куінн, автор моделі "конкуруючих цінностей".
Р. Куінн та його колеги (1996 р.) стверджують, що основні моделі збільшують наші знання про менеджмент, проте жодна з них сама собою не є достатньою. Допомагаючи нам сфокусувати погляд на окремих аспектах феномена управління, вони затіняють (відволікають нашу увагу) інші, не менш значущі його характеристики. Різні підходи не стільки взаємовиключають, скільки доповнюють один одного і є однаково суттєвими елементами більшого цілого.
Графічна інтерпретація моделі "конкуруючих цінностей" Р. Куінна наведена на рис. 2.5.
Структуру моделі "конкуруючих цінностей" формують дві осі координат, кожна з яких характеризує різні точки зору не проблеми менеджменту.
По вертикалі представлені елементи контролю та гнучкості. На проблемах контролю концентрували увагу перші теоретики менеджменту (школа наукового управління).
Рис. 2.5. Графічна інтерпретація моделі "конкуруючих цінностей Г. Куінна
Потім настала черга пошуків способів підвищення гнучкості, що прямо протилежні контролю (неокласична теорія менеджменту).
Горизонтальна вісь відділяє внутрішній фокус уваги від зовнішнього. Частина дослідників спрямовує свої зусилля в "надра" організації, тоді як інші концентруються на аналізі відносин організації і зовнішнього середовища.
У моделі людських відносин робиться наголос на таких критеріях як зобов’язання, участь, відкритість індивідів.
У моделі відкритих систем – увага концентрується на інноваціях, адаптації, придбанні ресурсів.
Представники моделі раціональних цілей фокусують увагу на продуктивності, якості цілей.
Автори моделей внутрішніх процесів наголошують на адміністративній ефективності, документації, контролі.
Розташовані в колі елементи менеджменту вказують на основні питання, які розглядаються в межах відповідної теорії. Чотири базові моделі менеджменту розвиваються в напрямках, що зазначені ззовні кола.
Основні характеристики моделей менеджменту у концепції "конкуруючих цінностей" Г. Куінна представлена у табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Характеристики моделей менеджменту
у концепції "конкуруючих цінностей" Г. Куінна
Конкуруючі цінності моделей скоріше доповнюють одна одну. Кожна з них висвітлює різні сторони одного і того самого феномена управління.
За Р. Куінном кожній моделі відповідає її протилежність: модель людських відносин, для якої характерна гнучкість і зосередженість на внутрішніх проблемах організації контрастує з моделями раціональних цілей, які орієнтовані на контроль і зовнішнє середовище. Основна цінність першої моделі – це людина, а другої – його здатність вносити індивідуальний внесок в досягненя мети організації. Разом з тим Р. Куінн підкреслює, що не менш важливими є і паралелі між моделями. В моделях людських відносин і відкритих систем особлива увага надається гнучкості, тоді як в моделях внутрішніх процесів і раціональних цілей – контролю.
Р. Куінн стверджує, що модель конкуруючих цінностей відбиває складність проблем організації і забезпечує концептуальну структуру для їх подолання, яка дозволяє оцінити слабкі і сильні сторони кожної моделі.
3. Інтегровані підходи до управління
Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесним, системним, ситуаційним).
Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності:
Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.
Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків з її зовнішнім середовищем.
Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити так:
Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник, повинні змінюватися залежно від ситуації.
Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідирування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.
Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення.
Принциповий підхід
Ситуаційний підхід