усебічно поєднува-ла економічні, технологічні, соціальні та політичні впливи на організацію, особ-ливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами та ін. Однак загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується.
Усі сучасні автори розрізняють:
зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);
проміжне середовище (або «середовище завдань»);
внутрішнє середовище організації.
Зовнішнє середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.
Проміжне середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через вста-новлення ефективних комунікацій.
Внутрішнє середовище організації — це сукупність факторів, які фор-мують її довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім ко-нтролем керівників та персоналу організації.
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЇ
Як зазначалося, підприємство — це відкрита система, і його розвиток за-лежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним ото-ченням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).
Так, Дж.Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фі-нансові організації та джерела трудових ресурсів, релевантні (тобто значущі) відносно до операцій організації» [37]. Однак такий підхід не розрізняє різ-них шарів зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосе-реднього оточення.
Ф.Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складаєть-ся з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, нау-ково-технічних, політичних і факторів культурного середовища [14].
Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами [48]:
1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інфор-мації та енергії.
2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділя-ють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.
3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.
4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і тех-нологій, а також know-how.
5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конку-рентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.
6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місце-вості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).
Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.
Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О.С.Віханському [5], який додає до вищезгаданих правове та міжнародне середовище.
Існує досить великий перелік класифікацій складових зовнішнього середови-ща. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз та прогнозування основних тенденцій у макросере-довищі, оскільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися. Фактори зовнішнього середовища мають певний зв’язок між собою, який поля-гає в рівні сили, з якою зміна одного фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати тренди їхнього розви-тку.
Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначеним за допо-могою таких груп чинників:
1. Стан економіки та ринків (економічні фактори):
характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція).
система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків);
масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);
загальна кон’юнктура національного ринку;
розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі);
розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;
стан фондового ринку;
інвестиційні процеси;
ставки банківського проценту;
система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;
вартість землі.
2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори):
стабільність уряду;
державна політика приватизації/націоналізації;
державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);
рівень протекціонізму (взагалі);
зростання/зменшення значення уряду як замовника;
міждержавні угоди з іншими урядами;
рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріорите-ти);
вимоги забезпечення рівня зайнятості;
державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і під-приємств;
рівень корупції державних структур;
рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками)
3. Структурні тенденції:
структура галузей національної економіки;
виникнення нових галузей;
згортання діяльності «застарілих» галузей;
вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підпри-ємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства);
зміни оптимальних розмірів підприємств.
4. Науково-технічні тенденції:
«технологічні прориви» (де саме);
скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій;
питома вага наукоємких виробництв і продукції;
вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конку-рентоспроможність;
вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;
вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.
5. Природно-екологічна складова:
природно-кліматичні умови;
територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;
розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;
законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ни-ми зумовлені);
стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.
6. Тенденції ресурсного забезпечення:
структура і наявність національних ресурсів;
імпорт/експорт;
рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємства-ми;
доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).
7. Демографічні тенденції:
кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах);
наявна та потенційна кількість робочої сили;
кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).
8. Соціально-культурна складова:
сприяння/недовіра до приватного бізнесу;
відносини «підприємство — громадські організації»;
«економічний націоналізм», ставлення до іноземців;
профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.
9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти страте-гічного планування (основний перелік та часові оцінки).
10. Міжнародне середовище (по окремих країнах):
структура господарства країни;
характер розподілу доходів;
середній рівень заробітної платні;
вартість транспортних послуг;
інфляція та ставки банківського процента;
обмінний курс валюти відносно країни-партнера;
рівень ВНП;
рівень податків.
Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:
кількість і густота населення;
професіональний рівень і рівень грамотності;
якість і кількість природних ресурсів;
рівень технології;
особливості конкурентної боротьби.
Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов’язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної