Ризик – менеджмент, як теоретична основа механізму мінімізації фінансових ризиків.

Ризики властиві всім господарським чи фінансовим операціям. Саме тому частина капіталу кожного підприємства в тій чи іншій мірі повинна покривати ризики, а зв’язок власного капіталу з ризиками зумовлює необхідність розмежування активів будь-якого ринкового суб’єкта на вартість повністю надійних та ризикових засобів. Таке розмежування активів має особливе значення для комерційних банків, тому що банківська діяльність відрізняється більш високими ризиками в порівнянні з іншими видами бізнесу.

Міжнародна практика банківської діяльності оперує зараз стандартним набором вимог до ризикового капіталу. Так, активи банківського балансу поділяються на декілька категорій за ступенем кредитного ризику. Наприклад, вимоги до центральних банків і короткотермінові вимоги до уряду вважаються за такі, в яких відсутній кредитний ризик, в той час як кредитам представникам підприємницької сфери та приватним особам властивий звичайний банківський ризик. Кредити по кожній із категорій проходять оцінку за шкалою від нуля до одиниці (100%). А зважена величина активів повинна мати мінімальне забезпечення капіталом 8%. Наприклад, банку, що кредитує лише підприємницьку сферу, необхідно мати капітал в розмірі 8% сукупних активів, в той час як від банку з вимогами виключно до центрального банку чи уряду не вимагається ніякого забезпечення капіталом, тому що цей вид активів має нульову величину оціненого ризику.

Ці умови мінімальні, а в окремих країнах застосовується і більш жорстокі вимоги. Наприклад, а Сполучених Штатах Америки вимога про мінімальний розмір капіталу стосується всіх видів активів ( відношення капіталу до позичкових засобів), щоб врахувати всі види ризику. В США також здійснюється політика надання нових повноважень та привілеїв лише тим банкам, рівень капіталу яких перевищує встановлені мінімуми.

Згідно з діючими правилами в Росії коефіцієнти зважування ризиків активних операцій коливаються від нуля по грошових коштах на кореспондентському рахунку банку до 100% по прострочених позиках. При цьому мінімальне значення нормативу співвідношення капіталу банку і сумарного обсягу активів, зважених з урахуванням ризику, встановленого в розмірі 0,04. Визначені також деталізації цього нормативу у вигляді співвідношення капіталу та активів з підвищеним ризиком.

Крім розмежування активів банку на певні групи і встановлення для кожної з них різного відсотку забезпечення власним капіталом в залежності від ризику в банківській практиці застосовувались і формули підвищення вимог до власного капіталу при більш високій частці низьколіквідних активів.

З’ясування проблеми стійкості банківського капіталу пов’язане з аналізом його функцій в умовах проведення ризикових операцій.

Практика свідчить, що банківський капітал тяжіє до проведення найбільш прибуткових позичкових, факторингових, фондових та інших активних операцій. Разом з тим відомо, що саме найбільш прибуткові операції, як правило, проводяться в умовах з найбільшими ризиком. Одночасно покриття ризиків власним капіталом банку визначає рівень захисту кредиторів банку від ризиків активних банківських операцій. Тому зростання власного капіталу стає привабливою обставиною для вкладників та інших його кредиторів.

Найважливіше завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб в рамках банківських операцій знайти оптимальне співвідношення між прибутком,ліквідністю і ризиком. Деякі автори пишуть навіть про ризиковий менеджмент, під яким розуміють вияв ризиків, аналіз їх потенційної небезпеки й контроль. (Лео Шустер)

Контроль означає подолання ризику шляхом відмови, наприклад, від якої-небудь банківської угоди або навіть області інтересів, скорочення

ризиків тим чи іншим способом, перенесення їх на інших учасників угоди за допомогою різних засобів. Нарешті, банки можуть і повинні свідомо брати на себе певні ризики.

Для ефективного банківського управління ризиками доцільно їх правильно класифікувати, виділивши в них принаймі п’ять категорій. На дві з них – політичні й ринкові банк не може чинити безпосереднього впливу, тому що їх виникнення не залежить від його діяльності.

В банківському менеджменті можна впливати на господарські ризики, ризики, пов’язані з платоспроможністю клієнта, а також трансакційні ризики.

До групи політичних ризиків входять ті з них, що зумовлені переведенням грошових коштів і рухом капіталів; становищем в країні; конвертацією валют; мораторіями; націоналізацією; війнами, блокадами, бойкотами; державним регулюванням ( його посиленням чи скороченням)

Ринкові ризики включають в себе валютний ризик ( пов’язаний зі зміною обмінних валютних курсів) і ризик, зумовлений змінами цін і процентних ставок.

Категорія господарський ризик охоплює ризики, що виникають в процесі управління ліквідністю, управління прибутками, при розміщенні відділень та філії банку, а також в результаті втрати ним іміджу.

Ризик платоспроможності клієнта включає в себе ризики в сфері менеджменту дебіторською заборгованістю й інвестиційною діяльністю.

Категорія трансакційних ризиків об’єднує виробничі ризики, пов’язані з інформацією й інформаційним обслуговуванням; правові й процесуальні ризики; гарантійні ризики.

Не на всі банки впливає повна сукупність перерахованих ризиків. Завдання менеджера по ризиках полягає в тому, щоб класифікувати їх, встановити індивідуальне значення для банку. Лише на базі оцінок ризиковості операцій з кожним клієнтом або в окремій сфері діяльності з наступним агрегуванням даних може бути створена ефективна система менеджменту ризиків.

Управління банківськими ризиками повинно задовольняти дві вимоги:

Відповідати загальній ризиковій банківській політиці, орієнтованій на оцінку сукупного ризику;

Сприяти цілям спеціальної ризикової політики, в рамках якої оцінюються політичні, господарські, ринкові ризики та ті ризики, які пов’язані з платоспроможністю клієнта.

В якості інструмента зальної ризикової політики, насамперед, слід назвати перспективні планові баланси, які дають можливість оцінювати майбутні прибутки й збитки на базі минулих результатів, аналізу ринкової, економічної й грошово-кредитної кон’юктури, системного аналізу прогнозування розрахунків. Ступінь досягнення цілей, а також аналіз відхилень фактичних даних від запланованих дозволяє визначити сильні й слабкі сторони