Управління фінансами – менеджмент здійснює управління процесом руху фінансових засобів в організації. Для цього здійснюється:

Управління персоналом – пов’язане з використанням можливостей робітників для досягнення цілей організації.

Кадрова робота включає в себе:

Управління екаутінгом – передбачає управління процесом обробки і аналізу фінансової інформації про роботу організації з метою порівняння фактичної діяльності організації з її можливостями, а також з діяльністю інших організацій.

4. Зовнішнє середовище фірми.

Після встановлення місії та цілей керівництво фірми починає роботу зі стратегічного планування. Першим кроком у цьому напрямку є аналіз зовнішнього середовища.

Аналіз зовнішнього середовища – це процес, який допомагає розпізнати можливості та загрози для досягнення цілей організації. Спеціалісти повинні вирішити:

Аналіз зовнішнього середовища дозволяє організації:

своєчасно дати прогноз появи загроз та можливостей;

розробити ситуаційні плани на випадок виникнення не передбачуваних обставин;

розробити стратегію, яка дозволить організації досягти цілей та перетворити потенційні загрози на вигідні можливості.

Зовнішнє середовище фірми в умовах ринку є домінуючим фактором, що складається з сил, що можуть позитивно впливати на нашу фірму, а з іншого боку – протидіяти:

мікросередовище – прямий вплив на фірму;

макросередовище – фактори більш широкого посереднього впливу.

Конкуренти Стан економіки

Система економічних відносин у регіоні Особливості ек. відносин

Споживачі Стан техніки та технології

Державні органи влади Соціально-культурні обставини

Фінансові установи Політичні обставини

Постачальники Міжнародне оточення

Партії та ін.громадські організації Науково-технічний прогрес

Профспілки Міжнародні договори і угоди

Посередники Міжнародні події

Рисунок 1. 4. Фактори зовнішнього середовища.

5. Рівні управління.

Керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконуваних функцій: технічний, адміністратичний та рівень соціальних структур.

Рисунок 1. 5. Рівні управління.

Менеджери вищого рівня становлять малу групу виконавців, які керують цілою організацією. Типові посади – генеральний директор, виконавчий директор, президент, віце – президент, канцлер, ректор, голова закладу тощо. Менеджери цього рівня розробляють місію організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію в зовнішньому середовищі.

Менеджери середнього рівня – найбільша група менеджерів у більшості організацій. Типові посади – керівник підрозділу (відділу), керівник проекту (сектору, ділянки), регіональний менеджер тощо. Керівники на адміністративному рівні займаються управлінням та координацією всередині організації; узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації; відповідають за впровадження політики і планів, розроблених тор-менеджерами; координують на наглядають за діяльністю менеджерів нищого рівня.

Менеджери нищого рівня – займаються поточними операціями та діями, необхідними для ефективної роботи організації; координують та наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. Типові посади: керівник бригади, підвідділу, координатор, майстер, керівник офісу тощо.

6. Механізм менеджменту: принципи, підходи, методи та закони менеджменту

Принципи менеджменту. Принцип – це основне вихідне положення будь – якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні ідеї, правила та орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи повинні не тільки відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність.

Цікавими є принципи управління, запропоновані Анрі Файолем:

1.Розподіл праці або спеціалізація;

2.Повноваження і відповідальність;

3.Дисципліна;

4.Єдиноначальність;

5.Єдність напряму;

6.Підлеглість особистих інтересів загальним;

7.Винагорода персоналу;

8.Централізація;

9.Скалярний ланцюг;

10.Порядок;

11.Справедливість;

12.Стабільність робочого місця для персоналу;

13.Ініціатива;

14.Корпоративний дух.

До основних принципів сучасного менеджменту відносять:

цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва;

економічність – раціональність, простота й ефективність організації і структури управління;

адекватність – відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень змісту функцій персоналу кожного рівня ієрархії;

комплексність – облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі і горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі;

концентрованість – передбачається у двох аспектах: 1) концентрація зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і 2) концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання;

науковість повинна грунтуватися на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховувати зміни законів суспільного розвитку, а також полягати у виборі оптимального критерію при прийнятті і реалізації рішень;

можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень;

доступність і планомірність контролю над ходом виробництва;

адаптивність – гнучкість і динамічність, пристосовуваність системи управління до мінливих цілей об’єкту управління й умов його роботи;

відповідальність менеджера за правомірність, обгрунтованість прийнятих рішень і їх наслідків економічного, соціального, екологічного і правового характеру, а також відповідальність виконавців за ефективність виконання рішення.

Наукові підходи до менеджменту:

Адміністративний (накази, інструкції, стандарти, статути) – регламентуються функції, права, обов’язки, елементи системи менеджменту в нормативних актах.

Відтворювальний – орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими витратами.

Елементи відтворювального підходу:

-використання визначеної бази порівняння;

-використання закону економії часу;

-пропорційність між кількісними і якісними параметрами;

-відповідність внутрішнього середовища зовнішньому.

Динамічний – об’єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно – наслідкових зв’язках.

Інтеграційний – визначення взаємозв’язків між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб’єктами управління, між стадіями ЖЦО

Кількісний – використання кількісних оцінок із застосуванням математичних, статистичних, інженерних розрахунків тощо.

Комплексний – врахування технічних, економічних, технологічних, організаційних, інформаційних, наукових, правових, соціальних аспектів менеджменту в управлінні.

Маркетинговий підхід – орієнтація керуючої підсистеми на максимальне задоволення потреб споживачів.

Основні