цілі маркетингового підходу:
постійне підвищення якості;
преваги в конкурентній боротьбі;
ефективне використання ресурсів при раціональному їх розподілі;
використання НТП тощо.
Нормативний підхід – встановлення нормативів в управлінні: цільова підсистема – нормативи якості і праці; забезпечуюча підсистема – нормативи використання електроенергії, інших ресурсів; функціональна підсистема – нормативи стимулювання праці.
Поведінковий підхід – допомога працівнику в усвідомленні власних можливостей та їх розвитку.
Процесний підхід – тут управління розглядається як сукупність взаємопов’язаних функцій.
Системний підхід – передбачає організації як сукупності взаємопов’язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Елементи системного середовища: вхід, вихід, зворотній зв’язок, процес перетворення входу у вихід, зв’язок із зовнішнім середовищем.
Ситуаційний підхід – передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією.
Функціональний підхід – тут потреба розглядається як сукупність функцій, основна мета- мінімум сукупних витрат за життєвий цикл товару на одиницю корисного ефекту.
Методи менеджменту.
Методи менеджменту – способи і прийоми впливу керуючої підсистеми на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо).
Методи менеджменту класифікують за різними ознаками:
напрямком впливу на керований об'єкт;
способом врахування інтересів працівників;
формою впливу;
характером впливу.
1.За напрямком впливу на керований об'єкт:
методи прямого впливу – безпосередньо впливають на керовану підсистему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);
методи непрямого впливу – створюють умови для впливу на керовану підсистему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).
2. За способом врахування інтересів працівників:
методи матеріального впливу – враховують майнові та матеріальні інтереси працівників, включають різноманітні економічні стимули;
методи владного впливу – націлені на впорядкування функцій, обов’язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо);
методи морального впливу – спрямовані на підвищення соціально – господарської активності, включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо.
3.За формою впливу:
кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули);
якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами).
4.За характером впливу:
- економічні методи носять непрямий характер управлінського впливу, засновані на використанні економічних законів суспільства і сприяють економічній зацікавленості об’єкту керування у виконанні управлінських рішень (зарплата, премія, надбавка, страхівка, пільгове кредитування тощо). Економічне спонукання побудоване не тільки на позитивних стимулах, але і на системі податків, платежів, тобто раціональних обмежень і навіть штрафних санкцій.
- адміністративні методи орієнтовані на примус за допомогою директив, наказів, команд, тому такий метод часто називають директивним, командним. Ці методи відрізняє прямий характер впливу: будь – який регламентуючий і адміністративний акт підлягає обов’язковому і своєчасному виконанню тими, кому він адресований. Для адміністративних методів характерна їх відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні керування, вони можуть впливати на об’єкт керування за допомогою нормативних актів (закони тощо), індивідуальних актів (інструкції, правила) і організаційно – розпорядницьких дій (накази, розпорядження тощо). Адміністративні методи менеджменту охоплюють такі способи впливу : а) організаційні – реалізуються через документи тривалої дії ( закони, положення, статути, укази, норми витрат сировини, енергоресурсів, інструкції, правила, вимоги, акти протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви тощо); б) розпорядчі (накази, розпорядження, вказівки).
- соціально – психологічні методи засновані на законах наук психології і соціології. Вони носять характер переконання і морального впливу на психологію людей (моральні цінності, переваги, пріоритети, установки, традиції, релігія). Такі методи зорієнтовані на дотримання принципу психофізіологічної сумісності у колективі, формування здорового морально – психологічного клімату, виховання почуття взаємодопомоги та колективізму.
- технологічні методи менеджменту – вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо – господарських процесів. До них належать: технологічні документи (інструкції та схеми, що визначають методи, прийоми, режим роботи, послідовність процедур чи операцій в процесі трудової дільності); конструкторські документи (ескізи виробів, креслення, конструктолрські карти тощо.
Закони менеджменту.
Закон – це сукупність відносин, яка носить стійкий характер і визначає об’єктивно існуючу необхідність зв’язку між явищами, зв’язками, причинами і наслідками.
Фундаментальні закони сучасного управління:
закон спеціалізації (диференціації) управління – передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як компетентність, повноваження, відповідальність тощо;
закон інтеграції управління - спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосуваннія правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва;
закон необхідної і достатньої централізації управління – покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації;
закон демократизації управління – акцентує уцвагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо;
закон економії часу – спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці;
закон пропорційного розвитку систем управління – передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).