3. Поняття організаційної структури управління виробництвом та фактори, що її визначають

Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структу-ра організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах орга-нізаційних структур.

Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури — невід'ємний атрибут всіх реально існу-ючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організа-ційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конструк-ція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструк-ція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністратив-ними службами та працівниками;

2) інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і ста-новить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Ланка управління — відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління — сукупність ланок управління на певному щаблі іє-рархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

Організаційна структура управління визначається як склад, взаємо-зв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управ-ління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).

Згідно до цього визначення основними елементами організаційної струк-тури управління є:

1) склад та структура функцій, управління',

2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

4) склад самостійних структурних, підрозділів;

5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

6) інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефектив-ніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:

1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдо-сконалення технології виробництва, появу інновацій);

3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури пара-метрам керованої системи);

4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів,

обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та лан-ками управління);

6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);

7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);

8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);

9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

На побудову організаційних структур управління впливає система фак-торів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпо-середній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:

^ розміри виробничої діяльності фірми, (середня, мала, крупна);

^ виробничий профіль фірни, (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);

^ характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (про-дукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);

^ сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зов-нішній ринок);

^ масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність до-чірніх. підприємств за кордоном, у т.ч. виробничих, збутових тощо);

^ характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).

Детальніше розглянемо групу факторів, що стосується управлінських проблем:

^ співвідношення лінійної, функціональної та інших форм організації управ-ління виробництвом;

^ співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління;

^ рівень спеціалізації управлінських, робіт;

^ філософія вищого керівництва;

^ залежність між кількістю підлеглих і можливостями контролю їх дій (норма керованості);

^ поєднання спеціалізації процесів управління з концентрацією однорідних управлінських робіт;

^ рівень механізації та автоматизації управлінських робіт;

^ кваліфікація працівників та ефективність їх праці;

^ рівень відповідності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва.

4. Основні класи організаційних структур управління виробництвом

Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управлін-ня виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризу-ються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління лан-цюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

Концепція бюрократії (від французького "бюро, канцелярія" або грецького "влада, панування", букв. — панування канцелярії) була сформульована ні-мецьким соціологом Максом Вебером на початку ХХ-го ст. і, в ідеалі, є

однією з найкорисніших ідей в історії людства (табл. 8.2). Теорія М.Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить