/. Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. 2. Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання.

7. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управ-ління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління:

. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.

. Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова орга-нізаційної структури повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функці-ями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.

. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління:

коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.

. Простота організаційної структури: чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналу зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімаль-ними. Чим більшою їх кількістю характеризується система управління, тим більш тривалим є процес передавання інформації по горизонталі та верти-калі і тим більшою є небезпека виникнення значних комунікаційних бар'єрів. П.Друкер,так підсумував всі складності організаційного конструювання:

"Найпростіша організаційна структура, яка виконуватиме роботу, є найліпшою"1.

Принцип єдності розпорядництва: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А.Файоля, для сукупності опера-цій, що переслідують одну мету, повинні бути один керівник та одна програма. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.

Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному керівнику, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість під-леглих, чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випли-ває, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою на нижчих рівнях,

Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децен-тралізованих форм управління: у всіх організаціях існує певний рівень децентралізації, оскільки абсолютна централізація практично неможлива. Рівень децентралізації регулюється рядом чинників (розміри компанії, мас-штаби проектів, однорідність робіт, філософія керівників стратегічного рівня та філософія підлеглих, функціональна сфера діяльності тощо).

Принцип зворотного зв'язку, завдяки цьому принципу забезпечується

можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її коригування.

Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємо-зв'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.

8. РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Основне завдання організаційної функції — забезпечити ефективний перехід від стратегії до структури організації.

Досвід великих зарубіжних фірм свідчить, що організаційні рішення не-розривно пов'язані з концепціями загального розвитку підприємства. В умовах адміністративно-командної системи організаційні структури управління були інструментом для однобічної передачі директив від вищих органів управління економікою нижчим. Вдосконалення організаційних структур відбувалося у напряму копіювання структур вищих органів управління. Це призводило до проектування та функціонування моделей, позбавлених оригінальності, а весь управлінський механізм — до низької ефективності. Цілком зрозуміло, що подібні організаційні структури не сприяли вирішенню нових проблем і завдань, які виникали у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побу-дови організаційних структур управління підприємствами. Так, забезпе-чення широких можливостей для підприємництва зумовлює необхідність наступних змін в організаційній структурі':

^ посилення функцій, зв'язаних, з маркетингом,

^ підвищення ролі стратегічного планування (всупереч переважаючим, в даний час функціям оперативного управління) на вищих рівнях управління;

^ здійснення системної оцінки керівних, кадрів з врахуванням комплексних результатів їх праці, а також мотивації;

^ тісну взаємодію між торговельно-збутовими підрозділами, відділами, які займаються технічним розвитком і керівництвом підприємства.

У сучасних умовах господарювання організаційні структури управління повинні передбачати функції, зв'язані з оцінкою ефективності підприємства порівняно з світовим рівнем:

^ систематичне порівняння рівня розвитку підприємства з рівнем, досягну-тим фірмами-конкурентами;

^ порівняння техніко-економічного рівня продукції даного підприємства зсвітовими стандартами;

^ системний аналіз та оцінки ефективності власного виробництва, впро-вадження прогресивних принципів управління в окремих, цілях;

^ середньо- та короткотермінове планування з акцентом на фінансовому плані, який набуває першочергового значення порівняно з іншими формами планування.

Вимога підвищення гнучкості реагування на потреби ринку зв'язана з здійсненням нових функцій:

^ комплексна оцінка нових перспектив і наявних можливостей, постійна взаємодія відділів збуту та технічного розвитку;

^ зменшення кількості управлінських, ланок з метою створення передумов для автоматизації управління виробництвом;

^ впровадження автоматизації у сфери управління виробництвом і підго-товки виробництва,

^ створення ефективно діючих "післявиробничих" підрозділів, охоплюючи службу інформації про задоволення вимог замовника.

Інтегрування до світової системи господарювання передбачає вирішення наступних проблем:

^ організаційне оформлення функцій, які забезпечують приєднання підпри-ємства до міжнародних банків даних і використання цих даних для потреб підприємства;

^ більша орієнтація комплексної підготовки виробництва на різні форми міжнародного співробітництва;

^ прискорення розвитку автоматизованого виробництва, впровадження якого є передумовою успішної виробничої кооперації у міжнародних масштабах;

^ скорочення, тривалості виробничого процесу (наприклад, відповідно до принципів концепції "точно, вчасно".

Вимога підвищення рівня якості продукції означає:

^ висування управління якістю в ранг найважливіших сфер діяльності керів-ництва вищої ланки;

^ делегування повноважень підвищення якості продукції у всі підрозділи підприємства, працівники яких мають можливість впливати на рівень якості, залучення до цієї діяльності всього персоналу підприємства;

^ поліпшення взаємодії між вищою та середньою ланками управління;

^ включення у функції АСУ автоматизованого управління якістю.

Підвищення продуктивності управлінської